— Геннадію Борисовичу, як Ви оцінюєте ситуацію в країні?
— Останні півроку — це час втрачених можливостей. Жодна з системних реформ, які дійсно потрібні країні, не були реалізовані. Я говорю про справжні, народні реформи, а не ті кроки, що за них видаються.
Можна, наприклад, необґрунтовано підвищити тарифи на житлово-комунальні послуги й назвати це реформою. Але суть від цього не змінюється. Підвищення тарифів у нинішньому вигляді — це грабунок простих людей, а не реформування сектору.
Що виходить? Якість послуг залишилася такою ж низькою, водою з-під крану можна отруїтися, електрику відключають, вся інфраструктура стара і її ніхто не збирається модернізувати, газ дуже часто неякісний, а ціни на всі ці послуги зростають. Відповідати за це ніхто не збирається, як і надати адекватні економічні розрахунки собівартості.
До чого це може призвести? До масових неплатежів, до критичного обмеження купівельної спроможності людей. І як наслідок — це додатковий гвіздок у домовину української промисловості. Адже заробітні плати й пенсії залишилися на тому самому рівні, а ціни лізуть і лізуть угору. Це означає, що люди менше купують, економлять на всьому, на найнеобхіднішому. В результаті у промисловості зменшується збут товарів, оскільки немає споживача, немає кому купувати продукцію. Заводи та фабрики, які ще залишилися на плаву, скорочують працівників або банкрутують. Нові міжнародні ринки так і не відкрилися. Навпаки, майже за всіма напрямами йде скорочення експорту.
Економіка зайшла в мертву петлю, з якої не може вирватися. Єдиний вихід із неї — це поліпшення добробуту людей, підвищення пенсій і заробітних плат. Це потрібно для того, щоб відродити внутрішній ринок споживання. Якщо ми створимо платоспроможного споживача, дамо людям гроші, то відразу підтягнеться і реальне виробництво, якому потрібно дати нарешті шанс для розвитку. Не створимо — 90-і будуть здаватися нам гарними часами.
— Ви говорите про підвищення пенсій і заробітних плат. Але де на це взяти кошти?
— Говорити про те, що зараз немає грошей, легше за все. Цьому наші чиновники навчилися «на відмінно». Зараз криза й війна — це факт. Такого в Україні ще не було. Але це не означає, що не можна нічого зробити. Навпаки, є така думка, що криза — це час можливостей.
По-перше, треба менше набивати кишені за рахунок держави. Я не бачу реальних зрушень у боротьбі з корупцією. Влада тільки декларує свою готовність до змін, але фактично нічого не змінюється. Урок, який усім нам надав Майдан, не засвоєний. Змінилися тільки розміри хабарів і люди, які їх отримують. Решта — без змін. Я не знаю, коли більше крали: сьогодні чи два роки тому. Але точно знаю, що якщо ці гроші покласти у виробництво, в інвестиції, в розвиток соціальної сфери, то ми давно б мали заробітні плати й пенсії на рівні Польщі. Не одразу, але мали б.
По-друге, треба виходити, зрештою, на зовнішні ринки. Чиновники мають «жити в літаках», вони повинні вести постійні перемовини з іноземними партнерами й пробивати дорогу українським товарам. Збільшення експорту — це нові робочі місця, це податки, це валюта, це відрахування до Пенсійного фонду.
Що ж ми маємо замість цього? Наші урядовці їздять в основному вибивати кредити. Підкреслюю, кредити, а не інвестиції чи договори з торгівлі. Ми проїдаємо останнє, беремо в борг і не уявляємо, яким чином і коли будемо віддавати кошти.
Подивіться на статистику торгівлі товарами. Ми втрачаємо позиції на ринках майже всіх наших головних зовнішньоекономічних партнерів: ЄС, арабського світу, Китаю, Індії, Туреччини. Ніхто стратегічно не займається жодним із цих напрямів. Я говорю не про балачки, а про реальні контракти й реальні домовленості. В умовах, коли втрачається внутрішній ринок, це неминуче призведе до повного краху.
По-третє, це виведення економіки з тіні. Скільки про це було розмов? Але не змінилося нічого. Податки, як і до цього, заганяють промисловців і підприємців у «тінь». Якоїсь адекватної і системної реформи на горизонті поки що немає. Реформу мають запустити в січні 2016 року, голосувати Верховна Рада має за неї в жовтні. Але поки є лише яскраві картинки-презентації, багато галасу й нульовий результат.
До чого це призводить? До загибелі цілих галузей, до скорочення робочих місць, до того, що інвестори тікають з України. Звернімося до статистики. Якщо порівнювати
І квартал 2015 року з І кварталом 2014 року, то виявиться, що з України пішли 11,1 мільярда доларів інвестицій. Тікають усі: німецькі, французькі, американські інвестори. І війна — це не основна причина. Основними причинами є безлад, корупція і відсутність реформ.
От і виходить, що якщо почати не на папері, а на ділі боротися з корупцією, перестати красти з бюджету, розпочати завоювання зовнішніх ринків і вивести економіку з тіні, то й гроші на підвищення пенсій і заробітних плат з’являться.
— Ви активно виступаєте за розвиток прав органів місцевого самоврядування, в тому числі в земельних питаннях. Скажіть, чи можна очікувати якихось зрушень у цьому плані?
— Дійсно, останні півроку питання земельної реформи є основним для мене. Черкащина стала одним із епіцентрів земельних конфліктів в Україні, до мене звертаються сотні виборців. Сьогодні у нас діють справжні злочинні угруповання, які бандитськими методами захоплюють землі в людей. При цьому ані сільради, ані районна влада, ані обласна не можуть нічого зробити. Такі в нас закони, що працюють на рейдерів, а не на людей. Десь бандитам дали по руках, десь — ні. Але вирішувати кожне питання окремо — це не діло.
Сьогодні під загрозою земля в будь-якій громаді на території України. Ніхто не знає, чий город чи пасовисько сподобається зайдам, які за допомогою корупції і махінацій заберуть його собі. Тому питання потрібно вирішувати комплексно. Місцевим радам потрібно надати право розпоряджатися землею, яка їм належить згідно права й здорового глузду. В Верховній Раді зареєстровані законопроекти з цього приводу, ми підтримали їх на комітеті парламенту. Я особисто переконував депутатів підтримати ці законопроекти незалежно від їхніх політичних уподобань. Але спротив проти цієї ідеї просто шалений.
— У чому це виявляється?
— Частина депутатів, які, напевно, мотивовані корупціонерами, блокують їхнє прийняття. При цьому ведеться ціла кампанія проти цих ініціатив. Вони кажуть: прийняття таких законопроектів призведе до корупції на місцях, бо нинішній склад місцевих рад обирався за минулої влади й цим людям не можна довіряти. Добре, кажемо ми, давайте введемо цей закон у дію після місцевих виборів, з 1 січня 2016 року. В нас буде новий склад місцевих рад, якщо ви вже так не довіряєте органам місцевого самоврядування, хоча в більшості випадків для цього немає жодних підстав. Та й тут вони заперечують: мовляв, наш народ не готовий вибирати чесних представників у сільські ради. Уявіть, усе це кажуть люди, які прикриваються Майданом!
Ми доводимо до відома влади безліч випадків корупції. У Києві й на місцях проводилися акції протесту. Я особисто організовував зустріч активістів із представниками центральної влади. Все марно. Ці депутати не чують людей, не бачать їхніх проблем. Вони слухають тільки звук шелесту грошей, коли допомагають відновлювати найгірші схеми старої влади.
І саме через таку маячню, через такий безглуздий саботаж необхідна Україні реформа ніяк не може бути прийнята. Але наша ініціативна група відчуває підтримку людей, і ми переконані, що нам удасться переломити ситуацію і прийняти цю потрібну для села реформу. Людська земля має бути захищена.
— А яка Ваша позиція щодо адміністративно-територіальної реформи, що має відбутися найближчим часом?
— Те, що сьогодні відбувається, системною реформою назвати важко. По-перше, в нас є група зі зміни Конституції, яка поки що навіть і близько не уявляє, якою має бути нова система. Там іде жвава дискусія, але якихось серйозних кроків поки не намічається. По-друге, ЗМІ час від часу публікують усе нові й нові карти щодо того, як має виглядати Україна, скільки має бути регіонів, повітів і тому подібне. Все це нагадує спроби вивчити суспільну реакцію на такі пропозиції. По-третє, є намір запустити процес об’єднання громад. Причому в деяких випадках залишається одна чи дві селищних ради на район. Звичайно, ці ідеї викликають величезний спротив у людей, які розуміють, до чого можуть призвести подібні кроки. По-четверте, не вщухають ініціативи щодо скорочення сільських шкіл і закладів охорони здоров’я. Тобто знищується основа будь-якого села.
Хочу сказати всім горе-реформаторам: якщо влада не повернеться до людей лицем — Україну очікує соціальний вибух. Реформи мають іти знизу, а не згори. Вирішувати питання адміністративно-територіального устрою повинні люди, а не чиновники з Києва, які ті села й на карті не знайдуть.
Нам потрібно відроджувати місцеві общини, а не створювати умови для того, щоб вони зникли з лиця землі. Це робить Франція, це робить Німеччина, це робить будь-яка країна, яка розуміє: сильна держава — це країна з розвиненою інфраструктурою.
Інакше бути не може. В іншому випадку люди масово виїжджатимуть за кордон, народжуваність ще більше впаде, старі — вимруть, і в один прекрасний момент виявиться, що в нас замість ланів — Дике Поле, а замість сіл і селищ — руїни й пустки. А ще згодом може статися й так, що ми не зможемо контролювати власну територію, і там уже тишком господарюватимуть зайди. Тому кожен крок треба обговорювати з людьми. Тільки місцеві жителі мають вирішувати, як їм жити на своїй землі. Все інше — це намагання нав’язати чужу волю з незрозумілими цілями.
— Ви порушили питання скорочення шкіл і закладів охорони здоров’я. Не секрет, що в багатьох випадках місцевий бюджет просто «не витягує» ці заклади. Що ж робити в такому випадку?
— Я вже декілька років поспіль намагаюся провести в Україні реформу, яка надасть можливість місцевим бюджетам отримати всі необхідні кошти. Мова йде про підвищення мінімального рівня орендної плати і встановлення відрахувань на розвиток соціальної сфери в сільських населених пунктах. Ці законопроекти пройшли найвищу експертну комісію й отримали найвищу оцінку — оцінку простих людей, які брали участь у їхній розробці. Але депутати затягують розгляд цих питань. Вони вважають, що такі реформи «вб’ють» агровиробника. Я не втомлююся переконувати їх у протилежному, наводячи факти й цифри. Але нинішній склад Верховної Ради ще гірший за попередній. Реформи буксують, а депутати займаються популізмом.
Більше того, час від часу з’являються законопроекти, які мають на меті знищити те, що вже створено. Я говорю, наприклад, про відміну 3% орендної плати для державних і комунальних земель, які зараз сплачують орендарі. Саме цього сьогодні домагаються деякі народні обранці. Поки що нам вдається відбивати ці ідеї, але їх стає дедалі більше.
Переконаний, що рано чи пізно Україна прийде до реалізації простих і зрозумілих кожному кроків: земля має належати людям і громадам; розпоряджатися нею повинні на місцях, а не в Києві; орендарі зобов’язані платити на розвиток соціальної галузі та інфраструктури згідно Закону; люди мають контролювати голів сільрад, депутатів й усі витрати місцевих бюджетів; мають бути створені умови для створення нових виробництв на селі. У нас просто немає іншого виходу. Тільки так ми можемо побудувати сильну й справедливу державу, відродити українське село і використати свій потенціал на всі 100%.
Поки реформи буксують, я продовжуватиму допомагати в міру сил і можливостей школам, закладам охорони здоров’я, дитячим садкам тощо. Моя програма допомоги працює на повну потужність. У цьому може переконатися кожен. Закликаю всіх небайдужих, усіх патріотів Черкащини долучатися до цього проекту. Нам потрібно зберегти й урятувати сьогодні наші села та міста для того, щоб ми змогли спільними зусиллями відродити їх у майбутньому.
Інтерв’ю записала Оксана Мережко
