1800 осіб щорічно в Черкаській області потребують паліативної допомоги. Однак навіть в обласному онкодиспансері немає жодного такого ліжка. Бажання вирішити цю проблему мають не тільки громадські активісти, а й обласний Департамент охорони здоров\’я, однак це бажання не підкріплено ні фінансово, ні політичною волею тих, від кого залежить вирішити питання.
– Уже протягом восьми років ми працюємо над вирішенням цієї проблеми, а «віз і нині там». На початку цього року ми мали яскраві надії, що зможемо хоча б затвердити спеціальну програму «Надання паліативної допомоги на період до 2018 року», однак постійно доводиться зіштовхуватися із конфліктом інтересів. Хоспіс – це смерть без болю. Якщо людина не може терпіти, вона має право не терпіти, – говорить керівник дитячого напрямку ЧОВ ВБО “Всеукраїнська Мережа ЛЖВ” Тамара Борисова.
За словами голови правління Черкаського обласного відділення «Всеукраїнської мережі ЛЖВ» Олени Стрижак, попри те, що у Другій міській лікарні є терапевтичне відділення з 15 ліжками паліативного лікування, туди не можуть потрапити, скажімо, пацієнти з районів області.
– Ми провели багато зустрічей, створили проект програми на чотири роки, зібрали дані про кількість людей, які потребують допомоги. Зараз розробляється питання про приміщення. Усе це ускладнюється непростою економічною ситуацією, а також тим, що навіть не всі медики розуміють цю проблему, – зазначає Олена Стрижак. – Разом із тим ми раді, що нас, волонтерів залучають до робочих груп. Окрема подяка першому заступнику голови Черкаської облради Наталії Кравцовій, яка нас підтримує, а також заступнику директора Департаменту охорони здоров\’я Олегу Найдану, іншим представникам департаменту та медикам. Як правило, коли лікарі бачать, що людина невиліковна, вони намагаються перевести пацієнта в інший заклад, щоб не псувати статистику. Саме для цього має бути хоспіс. Ми ніколи не знаємо, чи потрапимо в таку ситуацію і це проблема всього суспільства.
За словами співзасновника Благодійного фонду «Подаруй дитині світ» Світлани Федорової, якщо для дорослих є принаймні 15 ліжок у міській лікарні, то для дітей нема взагалі нічого, а тому сім\’я залишається сам-на-сам зі своїми проблемами. Найгірше те, що діти, які мають шанси на видужання, бачать смерті інших пацієнтів.
Зараз по області збираються проекти районних хоспісів. Після Черкас такий заклад має з\’явитися в Умані. Потім – в інших районах. Однак все відбувається не та швидко, як того хотілось би, тому волонтери зізнаються: працюють швидше за все для майбутніх поколінь.
Юлія ФОМІЧОВА
