Галину Казимирівну Бойко знаю так давно, що при зустрічі наважилась втратити делікатність і запитала, скільки ж це вона років у школі працює.
− Першого вересня був ювілей: 40 років. А записів у трудовій книжці лише два: учитель початкових класів у Вінницькій області й учитель української мови та літератури Корсунь-Шевченківської ЗОШ №2. До речі, − додає моя співбесідниця, − я цю школу й закінчила, потім педагогічне училище, філфак Вінницького педінституту. І ось уже 36 років працюю у школі, де вчилась. Тому школа – це все моє життя, моя найбільша любов.
У кабінеті української мови й літератури по-домашньому затишно: рожеві штори на вікнах, світлофіолетові парти, на стінах – портрети класиків літератури, цитати Ліни Костенко, дитячі роботи в етностилі. При вході в кабінет помічаю акуратну рамку з дипломом. Галина Казимирівна пояснює: у районному конкурсі за 2015 рік кабінет визнали кращим у районі. І зазначає, що головне «начиння» кабінету – роздатковий матеріал для учнів, картки для розвитку їхніх здібностей, розробки уроків, різноманітна наочність, комп’ютер і проектор – так би мовити, робочі інструменти вчителя.
− Сучасні технології дають змогу зацікавити дітей вивченням рідної мови та літератури. У 6−8 класах застосовую елементи гри, у старших мотивацією виступає підготовка до ЗНО. Я вважаю, − ділиться своєю професійною «кухнею» Галина Казимирівна, − що на уроці найважливіше − співпраця вчителя й учня. Діти мають бути не слухачами, а творцями своїх знань. Більшість уроків літератури проводжу у формі діалогу: яка твоя думка, твоє ставлення до твору, чому він тебе навчив? Даю випереджальні завдання: наперед прочитати твір, підготувати повідомлення до теми. А потім самому зробити висновки, сформулювати ставлення до художнього образу.
Як і дорослі, усі діти різні, у кожного свої можливості: одні енергійні і сміливі, інші – сором’язливі, думають повільніше. Тому важливий індивідуальний підхід до учнів. Даю кожному посильні завдання. Із групою обдарованих дітей (їх у мене десятеро з 6 по 10 клас) працюю окремо: даю складні завдання, творчі роботи, готую до конкурсів та олімпіад. Щороку маємо призерів районних, обласних, всеукраїнських конкурсів. Недавня випускниця Аліна Дударко стала переможцем всеукраїнського конкурсу «Вірю в майбутнє твоє, Україно».
На запитання, як би вона оцінила загальний рівень знань дітей із рідної мови, Галина Казимирівна відверто каже: приблизно 8,5 бала. І розмірковує, чому бал не найвищий. Заважає суржик у побуті, а ще те, що діти мало читають. У багатьох сім’ях немає бодай найменших бібліотек. «Запитала якось про улюблені телепрограми – і на це відповідь дали лише окремі учні. Багато хто й телевізор не дивиться. Інтерес до книги витіснив комп’ютер, радше комп’ютерні ігри. Сім’я слабо впливає на інтелектуальний розвиток дітей, − підсумовує вчителька. − Тому прагну налаштувати своїх вихованців на думку, що культура мовлення прикрашає людину, а знання літератури свідчить про її ерудицію, інтелект. Це працює. Інколи посилаю дитину до бібліотеки взяти книгу, прочитати твір чи уривок, щоб потім удвох обговорити його. Заохочую до художнього читання. Узагалі на роботу йду із задоволенням, з дітьми працювати цікаво, особливо коли бачиш результати. Для вчителя головне – одержати відгук у дитячому серці на свою любов. Пригадую, колись давно, ще тільки почала працювати, біля дверей класу мене чекав хлопчик із пригорщею райських яблучок. «Це Вам, щоб життя райським було», − простягнув рученята. Це ж як він хотів висловити доброзичливість і повагу до вчителя! Або якщо мої учні обрали собі професію вчителя-філолога – хіба немає в цьому моєї вчительської заслуги, мого впливу?»
Разом із дзвінком до кабінету влітають шестикласники і дружно обліплюють учительку, засипають запитаннями. Без слів зрозуміло: контакт є, і навіть диктант не буде страшилкою. Дітей не обманеш: любов’ю вони відповідають тільки на любов.
