#япамятаю #I_remember
Такий собі коктейль теперішніх подій і минулого.
Один раз на тиждень я маю психо-розвантажуючі заняття з дітьми. Зі звичайними дітьми, які ходять у звичайні школи, мають батьків, сестер, братів, бабусів і дідусів.
Я допомагаю їм в адаптації до шкільного процесу . Через гру ми вчимося разом розслаблятися, злитися правильно і реготати, розвиваємо емпатійність, вчимося відстоювати свою територію, і, що є надважливим, – розуміти себе і свої бажання.
І на одному із занять, хлопчик 6 років з першої ж хвилини відмовився робити те, що я попросила (завдання було легким: намалювати смайликів, з різною мімікою).
– Я не люблю малювати.
– А що любиш? Що пропонуєш робити? – запитала я.
– Давай пограємо у піжмурки?
І ми в кімнаті грали в схованки, він реготав, підстрибував від радості, вигукував, коли знаходив предмет, який я ховала і навпаки. Ми грали в звичайну банальну гру «гаряче-холодне», але грали 15 хв.
І ще б і далі грали, але, були змушені сісти до столу і поговорити про … школу.
Знову ж через гру.
І повірте, якщо дитина вам нічого не розповідає про шкільний процес, про те, як там з дружбою справи, чи ображають, чи зачіпають її, то як тільки ви сядете з нею до столу і зіграєте в настільну гру, чи спуститесь до її рівня на підлогу і просто порозмальовуєте її улюблену розмальовку (якщо вона вам дозволить), на поверхню виповзуть не дуже хороші історії.
Просто треба лиш захотіть і навчитися слухати й чути ті історії
Слухати!!! І забути про критику, сварку, вбивчі обзивання, і побої, навіть про легкі кпини.
Варто підняти один раз руку на дитину і ви втратите рівень довіри! Факт!
Так от, грали ми в ті піжмурки, я спостерігала за щасливим дитям-першокласником , а потім запитала: «Як думаєш, що дитину робить щасливою?» Відповідь була швидкою, без обдумувань
– Дитина щаслива, коли вона грає!
Чи щасливі ваші діти? І де саме вони щасливі? В якому колективі?
Чи приносить їм процес навчання той ефект щасливості, який необхідний як повітря, як ковток води!?
Я пам’ятаю і ви теж пам’ятаєте роки дитинства, коли ви жили в суцільному щасті.
У мене – це дошкільне життя.
… ти просто гуляєш! Граєш! Ховаєшся і знаходиш! Розігруєш сюжетно-рольові ігри, лазиш по підрам, дізнаєшся, що полізти за забор Золотоніських шовкунів по черешні, дуууже кепська справа, особливо для діда. (Хоча ця моя «попідра» допомогла моїм Ба і дідові купити черешню й посадити її у дворі), СПОСТЕРІГАТИ, як бджоли носять мед у вулики, як їжаки їдять трутнів, як курка несе яйця, як колоради поїдають картоплю, спостерігати за хробаками і капустянками, робити у батьковій теплиці з проволоки намисто…
Ох! Цей період до 7 років – найщасливіший в житті.
То виходить, що ми системою, ранніми навчальними гуртками і секціями забираємо в дитини її право бути щасливою?
Займатися всебічним розвитком своєї дитини потрібно, але для того, щоб її життя ставало ще щасливішим, щоб її бажання пізнавати світ зростало , а не зменшувалося.
Тільки через гру можна вчити дитину дошкільного та молодшого шкільного віку. Тільки через гру! Інакше, лікувати нам не перелікувати тих малих.
Плачу, бо відділення онкогематолоігії Черкаського обласного онкодиспансеру переповнене. Діти стоять в черзі на лікування…
Життя таке коротке аби витрачати його на постійне повчання. Краще вчіть себе бути щасливими, якщо ви дорослий і приймаєте активну роль у вихованні, і насолоджуйтесь життям поруч з дитиною, що грається і граючись живе! Вчіться заново з нею грати!
Всім щастя!
