Хоча кількість внутрішньопереміщених осіб на Черкащині давно перевищила цифру 13 000, для більшості міжнародних інвесторів центр України лишається «мертвою зоною». Гранти на облаштування життя, побуту та розвиток бізнесу для активних людей, які були змушені полишити свої домівки, масово «прямують» у східні та південні регіони Черкащини, а також «прифронтові» зони. Проте кілька місяців тому своїх «підйомних» дочекалися і 117 «новоспечених» черкаських бізнесменів. Як це відбувалося та чи знайшли себе жителі Донбасу у «власній справі» на Черкащині, дізнавалися кореспонденти «Нової Доби».
– Проект «Стабілізаційна підтримка внутрішньопереміщених осіб та місцевих громад у розвитку мікропідприємництва» (за підтримки Міжнародної організації з міграції та ЧМГО «Товариство фахівців з промислового менеджменту» і ВГО «Демократична дія») тривав сім місяців. У тренінгах взяли участь 157 осіб, із них – 129 переселенців та 28 представників місцевих громад (в основному це були черкащани). Частина людей у процесі «відсіялась», хтось не зміг вдало захиститися, але 117 врешті отримали обладнання для облаштування власної справи. Автори 73 проектів із самозайнятості отримали обладання й устаткування на суми до 900 доларів (за тодішнім курсом до 25 тисяч гривень). Решта ж 44 проекти з мікропідприємництва були профінансовані на суми до 2,5 тисячі доларів (до 69 тисяч гривень), – пояснює координатор проекту «Всебічна стабілізаційна підтримка для внутрішньопереміщених осіб (ВПО) та постраждалого населення в Україні в Черкаській області» Юрій Білоус.
Умови проекту були досить простими. Переважне право на отримання гранту надавалося переселенцям (не менше 80%) і обов’язково враховувалася гендерна рівність. Майбутні підтриємці віком від 18-ти років повинні були мати чітко сформульовану ідею відродження свого попереднього або створення нового бізнесу, за кілька тижнів під керівництвом менторів написати бізнес-план, представити його і захистити. З аплікантами з Черкас, Чигиринського, Канівського, Уманського та Драбівського районів працювали і бізнес-тренери, і психологи. Але все одно не обійшлося без ексцесів.
«Ми приїжджаємо перевірити, як справи. А він уже обладнання продає!»
Однією з таких несподіванок стала поведінка одного з учасників проекту, який, за словами Юрія Білоуса, був настільки переконливим, що «обвів довкола пальця» навіть професійних психологів. Чоловік насправді не збирався відкривати бізнес, а просто хотів продати обладання, яке йому передали в межах проекту. Завадила йому це зробити лише неочікувана «ревізія» від грантодавців.
– Ми приїжджаємо, а він вже домовляється про збут обладнання. Добре, що швидко розібралися з цією ситуацією, обладнання передали учаснику з іншої області, а цього товариша, звісно, вилучили з проекту, – розповідає Юрій Білоус.
Проте для більшості переселенців гранти від МОМ стали просто «рятівною соломинкою», допомігши відшукати себе на новому місці й заново розпочати життя.
«Приїхала з Луганська навіть без необхідного одягу, тепер же маю успішний бізнес»
У минулому луганчанка, психолог Ольга Дацко в рідному місті мала успішну практику, виїжджала з тренінгами та семінарами в Донецьку область та інші регіони України. Та все змінила війна. Жінці довелося терміново виїжджати з окупованих регіонів – без меблів, техніки, та навіть теплого одягу.
– Коли я остаточно визначилася з місцем проживання, почала відновлювати втрачені зв\’язки з клієнтами, заново домовлятися про надання послуг. Це було непросто, оскільки пережитий стрес призвів до апатії і втрати працездатності. Я шукала підтримки серед колег і друзів. Поступово професійні та особисті зв\’язки почали відновлюватися, я проводила навчання в новому для себе напрямку консультування. Але клієнтів, як і раніше, було дуже мало, мій дохід був дуже низьким, – розповідає Ольга Дацко. – Восени 2015-го я дізналася про можливість пройти тренінг із написання бізнес-плану й брати участь у конкурсі на його отримання. Вирішила взяти у ньому участь – і стала одним із бенефіціаріїв проекту. А в ході навчання і наступних консультацій я написала бізнес-план, переглянула і вдосконалила свою стратегію реклами і просування. А коли отримала обладнання (комп\’ютер, МФУ, вебкамеру, фотоапарат), змогла не лише знову налагодити професійні зв’язки і «набити» клієнтуру, а й намітити нові професійні цілі. Тепер я маю змогу оплачувати житло, придбати необхідні меблі та техніку і водночас брати участь у некомерційний освітніх заходах: конференціях, майстер-класах із врегулювання конфліктів і особистої ефективності, таким чином передаючи знання і підтримку іншим людям.
«Успішна людина – не та, яка менше падала, а та, яка більше підіймалася»
Підприємець Роман Нафтель до Черкас також переїхав із Луганська. Там він був засновником першого і єдиного в місті аудіосалону, працював над відео- та звукомонтажем. Підприємцем став ще у 16, тож і по приїзду до Черкас (у яких, до речі, не мав жодних родичів, лише друга, який запросив на хрестини) почав пробувати організовувати власну справу.
– Знімав спочатку позиченою у друга камерою, проте завдяки проекту з підтримки переселенців зміг обладнати робоче місце всією необхідною технікою, включаючи квадрокоптер, – розповідає Роман Нафтель. – І відразу ж «посипалися» замовлення на аерозйомку, які раніше просто технічно не зміг би виконати. Дуже вдячний за таку «перезагрузку» і вважаю, що це лише початок нового шляху, адже «обнулитися» й почати з чистого аркуша ніколи не пізно.
У новоствореному карате-клубі навчається вже 60 спортсменів
Збагатити Черкаси на цілий карате-клуб вирішив іще один учасник проекту підтримки для переселенців – майстер спорту з карате В’ячеслав Соб’янін. Перебравшись до Черкас із Донецька, він не полив улюблену справу, яку вивчає з 1989 року, а разом із однодумцями – сім’єю переселенців Решетняків – почав реалізовувати мрію.
– Після початку бойових дій на Донбасі в 2014-му я тимчасово переїхав з сім’єю в Южноукраїнськ (Миколаївська область), оскільки сподівався на якнайшвидше повернення додому. Але час ішов, а ситуація лише погіршувалася. Тож ми вибрали Черкаси, і вже тут із сім’єю Решетняків створили проект Академії традиційного карате. На першому етапі запланували орендувати приміщення в центрі міста, мінімально його підготувати до першого набору дітей і паралельно знайти додаткові джерела для розвитку клубу. Ми знайшли невелике приміщення в Торговому центрі, провели рекламу, з особистих коштів придбали татамі й мобільні роздягальні. З кінця серпня клуб прийняв своїх перших спортсменів. Але подальше просування нашої ідеї потребувало чималих коштів. І тут нам на виручку прийшов проект із підтримки переселенців. Адже для продовження нашої діяльності ми потребували великої кількості специфічного інвентаря – татамі, суддівських наборів, прапорців і табличок для балів, хаками (форма суддів), обладнання робочих місць суддів. Тому разом із Мариною Решетняк подали аж два проекти. І обидва вони стали переможцями!
Переселенці розвивають бізнес на селі
Як розповідає координатор програми підтримки переселенців Юрій Білоус, географія новостворених мікропідприємств доволі широка й охоплює не лише Черкаси, а «новоспечені» бізнесмени в селах не відстають від своїх колег із обласного центру.
– Маємо двох учасниць проекту з Вергунів Черкаського району – Світлану Стародубцеву і Майю Палагіну. Жінки займаються вирощуванням та продажем зелені, овочів, фруктів та ягід. Їхній колега з того ж села Олексій Палагін надає своїм односельчанам електромонтажні послуги. Подружжя гончарів – Сергій та Ірина Мельники з села Боровиця Чигиринського району – виробляють і продають керамічні вироби з білої та червоної глини. Надзвичайно активні переселенці «пустили коріння» в селі Тіньки Чигиринського району. Наталя Чикало відкрила власну перукарню, Дарина Буткова – ательє з пошиття одягу, Антон Стадник займається вирощуванням домашньої птиці та інкубацією яєць із основами ембріології, а Андрій Федоров – ремонтом та обслуговуванням різноманітної техніки – від бензопил до велосипедів, – підсумовує Юрій Білоус.
Загалом же за рахунок програми «Всебічної стабілізаційної підтримки для ВПО та постраждалого населення в Україні» було профінансовано проекти для 140 тисяч осіб із Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Одеської, Донецької та Луганської областей. За даними аналітиків інформаційної платформи «Сильніші разом!», загальне фінасування проекту склало 4,5 мільйона євро.
«Нова Доба» і далі розповідатиме своїм читачам про успішні історії адаптації переселенців на Черкащині, адже для багатьох із них наша область стала другою домівкою, а розпочата власна справа дозволить не лише міцно стояти на ногах, а й у перспективі створювати нові робочі місця.
Ірина Коваль
