На Городищині потрійне свято – «блакитний вогник» запалав в оселях одразу трьох населених пунктів: Вільшани, Вербівки і Воронівки. На позитивне вирішення справи селяни чекали довгі роки. А провести газопровід удалося виключно за приватні кошти, за сприяння народного депутата України Геннадія Бобова.
У Вільшані на газ чекали майже 25 років
В одному з найбільших населених пунктів Городищини – селищі Вільшана – 19 листопада відбулися урочистості з нагоди відкриття газопроводу. На свято до селян завітали: «винуватець події» – народний депутат України Геннадій Бобов, голова Черкаської обласної державної адміністрації Юрій Ткаченко, голова правління ПАТ «Черкасигаз» Сергій Буян, голова Городищенської районної державної адміністрації Олексій Лавріненко та інші поважні гості.
«Блакитного вогника» у Вільшані чекали ще з початку дев’яностих років. Та через брак коштів, часту зміну влади, а нині ще й через непросту економічну ситуацію газифікація населеного пункту відкладалася на невизначене майбутнє.
Ситуація змінилася, коли два місяці тому, під час відкриття газу в селі Квітки, що в Корсунь-Шевченківському районі, Геннадій Бобов прийняв остаточне рішення запустити газ, покладаючись виключно на власні сили й кошти. В результаті на підведення газопроводу до села було спрямовано близько 4-х мільйонів гривень, тож передвиборче зобов’язання народного депутата було виконане.
– Ще в серпні у нас була розмова, а вже в листопаді святкуємо відкриття газопроводу, – говорить селищний голова Вільшани Володимир Яровий. – У нашому селищі налічується більше трьох тисяч осіб, а це понад тисячу дворів. І тепер усі охочі матимуть значно якісніший рівень життя, а їхні домівки стануть іще затишнішими.
Тисяча дворів, дитячий садочок, школи та амбулаторія нарешті будуть із газом
Володимир Яровий розповідає, що проект газифікації села було виготовлено ще в далекому 1992 році. Але далі документації справа так і не пішла. І в першу чергу через брак коштів, адже найближчий населений пункт, від якого на той час можна було прокласти трубу, був аж за 15 кілометрів – у Хлистунівці.
Та наполегливі селяни так просто не здавалися, і вже у 2000-х роках виготовили ще один проект – загальний на всі населені пункти, які б могли підключитися від тієї ж таки Хлистунівки. Але, на жаль, робота знову зупинилася.
– Укотре питання про газ порушили у 2006 році, тоді ж було створено кооператив «Вільшанський» із будівництва газопроводу. На нашу проблему з Держбюджету було спрямовано кошти на підвідний газопровід до села Петропавлівка, 2008 року газ частково з’явився у Воронівці, а в 2009 році – у Вербівці, – говорить Володимир Яровий. – Люди повірили в те, що держава дійсно про них дбає, та після гарного початку про нас знову забули. І Вільшана фактично лишилася одна, куди газ так і не дійшов.
А з початком військових дій на Сході селяни взагалі перестали вірити в позитивне вирішення їхньої проблеми.
– Куди ми тільки не зверталися й кого не прохали, але все було марно. Навіть чули, що газ – це дуже дорого, тож треба шукати альтернативні види палива. Але хіба ж може хтось із пересічних селян встановити приватну вітряну станцію чи сонячні батареї на даху? Для нас навіть піролізний котел – непомірна витрата, – наголошує селищний голова. – Остання надія була на Геннадія Бобова, і він дотримав свого слова. Тож маємо історичну подію – в селі провели газ!
– Газ у селі, крім приватних домоволодінь, з’явиться і в сільській бібліотеці, у школах, дитячому садочку та амбулаторії, – наголошує Володимир Яровий.
«Із газом у домівці буде затишніше й легше вправлятися з домашніми клопотами»
Попри песимістичні настрої у громаді, подружжя Василя та Олени Пащенків завжди вірило в позитивне вирішення справи. Певне, тому з нагоди відкриття газопроводу традиційну яєчню почесні гості готували саме на їхній кухні.
– Хвилюємося й радіємо неймовірно, адже це така знакова подія для всієї Вільшани, а для нас і поготів. Це ж наскільки тепер легше буде жити: чиркнув сірником, повернув краника – і можна вже готувати. І в хаті тепло завжди, і з дровами не треба буде морочитися, – тішиться пані Олена. – Адже машина дров коштує аж три тисячі двісті гривень, а щоб порубати їх, а тоді порізати, ще шістсот треба віддати. Тепер із субсидією буде економніше, а з газом – затишніше й легше вправлятися з домашніми клопотами.
На урочистостях Геннадій Бобов перепросив селян за те, що їхнє питання так довго не вирішувалося.
– Три роки тому я дав вам слово, що «блакитний вогник» запалає в ваших оселях. І хоча в бюджеті держави за стільки часу грошей на потрібну справу не знайшлося, та все ж я свою обіцянку дотримав, – наголосив Геннадій Борисович Бобов. – Тепер на Вільшану чекає інший рівень життя, значно якісніший!
– Після 2014 року на Черкащині було введено в дію три міжселищних газопроводи. І всі вони були пущені під патронатом Геннадія Борисовича Бобова, – відзначив голова правління ПАТ «Черкасигаз» Сергій Буян. – Як людина, яка займає досить відповідальну посаду в цій галузі, скажу, що Геннадій Бобов – це єдина людина, яка будує газопроводи в перерві між виборами. Більше того, це єдина людина, яка будує їх за свої кошти. Особливо вражає, що все це відбувається з його власної ініціативи і щирого бажання справді допомагати людям.
Найвіддаленіша вулиця Вербівки вже з газом
Вулиця Лесі Українки в селі Вербівка, що на Городищині, знаходиться на околиці населеного пункту. Тож, коли кілька років тому проводили газ, жителям цієї вулиці відмовили, мовляв, далеко трубу прокладати. Вербівчани вже й не сподівалися отримати газ. А коли у вересні цього року їм запропонували підключитися до «блакитного вогника», спочатку не повірили, що й до них дійдуть блага цивілізації. Ще більшою несподіванкою для селян стало те, що газ провели за пару місяців. Отож 19 листопада для жителів вулиці Лесі Українки було свято. «Блакитний вогник» зможуть провести до своїх домівок 16 сімей, усього ж на вулиці 40 будинків. Інші ж охочі родини зможуть згодом підключити газ і собі, коли встановлять обладнання та оформлять відповідну документацію.
− Люди до останнього не вірили, що газ так швидко проведуть до їхніх домівок, − розповідає жителька Вербівки Ніна Петренко. − Усе завдяки нашому народному депутату, який вселяє віру в людей і допомагає нам.
Саме в оселі родини Петренків цього дня народний депутат України Геннадій Бобов смажив традиційну яєчню. До господи Геннадій Борисович завітав не з пустими руками − вручив господарям сучасний пилосос, а маленьким онукам Анні і Владу подарував ляльку Машу й м’яча, на якому залишив свій підпис із гарними побажаннями.
− Тут і варіантів не було інших, бо якби цей трубопровід не проклали зараз, то й за двадцять років ніхто б цього не зробив. І через незначну кількість людей, і тому, що потреба зовсім мала. Коли у вересні почали говорити про терміни завершення робіт із проведення газу, в це вірили одиниці. Ніхто навіть не уявляв, що так швидко й такий обсяг робіт удасться виконати, ще й у негоду, бо уже й дощі починалися, − коментує голова РДА Олексій Лавріненко.
Валентина Білик із народження проживає у Вербівці. Жінка розповідає, що вже навіть не надіялися, що блакитний вогник запалає і в їхніх будівлях.
− На газ чекали довго. Років сім тому нам пообіцяли його провести, але люди відмовились, мовляв, дорого. Тому далі процес і не пішов, − розповідає пані Валентина. − Завдяки Геннадію Борисовичу нам газ провели досить швидко. Два місяці тому до нас приїхали представники сільської ради й повідомили, що проведуть газ і до нас. Ми погодилися одразу.
Сільський голова Вербівки Василь Бондар зазначає, що Геннадій Бобов дуже допомагає селу. Останнім часом було замінено в дитячому садку вікна та придбано холодильник, у школі відремонтовано дах над спортивною залою та котельнею, встановлено 20 нових вікон. Тепер ось відкрили газопровід на найвіддаленішій вулиці.
− До 16-ти дворів газ підведено, всього на цій вулиці їх понад сорок. Хто захоче, згодом зможуть приєднуватися до цього процесу й проводити газ і собі. Тут працювали чотири бригади, тому так швидко вдалося все зробити. І як на сходці сказали, що 15 листопада цього року буде газ, так у цей день він і поступив до людей, − розповідає сільський голова.
Незабутий хутір
Навіть із місцевих жителів не багато хто знає, що в Городищенському районі є хутір Димитрове, в якому проживає (за переписом 2001 року) всього 73 особи. Населений пункт із 30 дворів підпорядковується Воронівській сільраді й уже давно сприймається як залежний від «основного села» хутір. Воронівка – село хоч і не дуже велике (понад 600 дворів), але сучасне. Як то кажуть: і асфальтоване, і газифіковане. Димитровому ж у цьому плані пощастило менше. Через свою певну віддаленість від основної траси й незручне для будівельників географічне розташування димитрівці вже й не сподівалися на те, що і до них колись дійде сучасна цивілізація. Навіть коли кілька років тому в Вільшані, до якої від Димитрового люди звикли ходити пішки, створювали кооператив, про газифікацію хутора і не згадували. Нікому не хотілося морочитися з прокладанням окремої гілки для кількох десятків хат. Лише завдяки небайдужому до людських проблем народному депутату в хатах димитрівців запалав «блакитний вогник».
Коли у вересні в Вільшані відбувалася сходка села, під час якої Геннадій Бобов спілкувався з вільшанцями, димитрівців там не було. Та чутки поміж людьми поширюються швидко, і щойно в селі почалися перші роботи з прокладання труб, як хутірські активісти вже звернулися до народного депутата з проханням про допомогу. Були навчені гірким досвідом, що їхнє Димитрове мало кому потрібне, але вірили, що Геннадій Бобов, який допомагає всім, не відмовить і їм. І не розчарувалися.
– Люди почули, що в Вільшані буде газ, тож активізувалися дуже швидко, – розповідає сільський голова Воронівки Лідія Турчанович. – Оповістили один одного і зібрали свою сходку. Організували актив і звернулися до Геннадія Борисовича. Він не відмовив. Люди тут же створили кооператив, зібрали всі потрібні документи. І ось маємо результат: із близько 30-ти хат, які входять у хутір, 15 уже мають газ. Решта зможуть підключитися, коли захочуть.
Одним із перших і чи не найактивніших членів новоствореного газового кооперативу є житель Димитрового Іван Гадар. Тож не дивно, що саме в його господі народний депутат засмажив традиційну для таких випадків яєчню.
– Ми вже взагалі не вірили, що колись будемо з газом. Тим більше було дивно чути, що таку річ можна зробити за кілька місяців. Але знаєте, коли сказали, що за цю справу береться Геннадій Бобов, то одразу зникли будь-які сумніви, – ділиться Іван Гадар. – Раніше топили лише дровами. Ми з дружиною залишилися вже вдвох, син живе в Києві. Ідеш, бувало, з роботи втомлений і думаєш: «А чи нарубані в мене там дрова, чи зараз іще ставай та махай сокирою». Раніше топили й вугіллям, а зараз це дорога розкіш. Щоправда, трохи виручав і газовий балон. Але ж він тепер коштує 500 гривень. А вистачає його ненадовго. Тож і економимо, як тільки можемо: хіба якого супу зваримо зранку, поки плита розгориться. А жінка ще й свариться, бо каструлі від такого газу аж чорні від сажі робляться. Тепер ось і ми дожилися до того, що можемо відчути себе людьми. Величезна за це шана й подяка нашому благодійнику Геннадію Бобову.
Олена Столяр
