Відомий на Черкащині бізнесмен, якому вдалося за невеликий час перетворити черкаський завод-банкрут в успішне сучасне підприємтво, що реалізує свою продукцію за кордон. Політичний та громадський діяч, відомий своєю безкомпромісністю і сильною виваженою позицією. Меценат і благодійник. А ще людина з величезним життєвим досвідом і значними досягненнями в найрізноманітніших галузях: від легкоатлетичного спорту до кулінарії. Олександр Згіблов у проєкті «Нової Доби» до Дня Незалежності України.

 

− Які три людини змінили Ваше життя?

– По-перше, це батько з мамою. Не знаю, чи правильно так казати з точки зору граматики, але для мене – це одне поняття. Вони не просто змінили, вони побудували моє життя. Крім усього, саме завдяки батьку я став людиною з технічним, інженерним мисленням. Другою людиною можу назвати свого тренера з легкої атлетики Володимира Якушечкіна. Це просто надзвичайно обдарований спортсмен і дивовижна людина. Він був директором спортивної школи олімпійського резерву в моєму рідному Новоархангельську. І, напевно, Генеральний конструктор заводу «Ротор», який зібрав спеціалістів з усього Радянського Союзу у свою команду. Крім того, є багато людей, які формували мене як людину, з яких я брав приклад і як спортсмен, і як інженер.

 

− Що вплинуло на Ваш вибір професії?

– У мого діда був рідний брат у Кишиневі, завідуючий кафедрою хірургії Кишинівського медінституту. Мама моя теж працювала в лікарні. Тому мене з дитинства готували до професії лікаря. Мені ж подобалася техніка. Я постійно експериментував із різними моторами. Навіть одного разу було так, що сусідка ходила жалітися до місцевої влади, що через постійне гарчання моїх двигунів у неї кури перестали нестися. Одного разу в нас у районній лікарні помер пацієнт під час операції з приводу видалення апендициту. І це стало для мене аргументом, щоб переконати батьків не віддавати мене в медичний інститут. Зрештою я вступив у наш Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування і з того часу й займаюся технікою.

 

− Які досягнення можете виокремити за роки Незалежності?

– Керую успішним підприємством, відомим не лише в Черкасах і Україні, а й далеко за її межами. Я це підприємство вивів із банкрутства. Ми віддали всі борги, які були. Також створив кілька торгових марок всеукраїнських: «Кедина гора», «Флорія» та інші. Також в мене є особисте досягнення за цей час як водія. Я за 6 годин із Ягодина приїхав у Черкаси на машині. Це 750 кілометрів. Середня швидкість була 125 км/год. Якщо хтось зможе похвалитися подібним, я йому потисну руку. Взагалі ж найбільша швидкість, з якою я їхав на автомобілі – 310 кілометрів на годину. Це було в Німеччині на автобані, де швидкість руху взагалі не обмежена. На жаль, на наших дорогах так розігнатися неможливо. А ще сам злетів на літаку-винищувачі МІГ-25, щоправда під керівництвом інструктора.

 

− Що Вас щодня надихає в роботі?

– Бажання приносити користь своїй країні і займати своє місце в тій справі, яку я виконую. Сьогодні, на жаль, молодь мало усвідомлює, наскільки необхідна країні саме технологічна галузь і як важливо бути на світовому ринку саме виробником певного продукту, а не лише споживачем. Я це розумію і працюю над цим. Якщо говорити про заняття, які надихають на діяльність, то це читання книг. А ще люблю активний відпочинок, наприклад, за кермом автомобіля, або на велосипеді по навколишнім селам Черкас. Чудово відпочиваю, коли щось роблю руками, наприклад, готую смачненьке.

 

− Із ким із відомих українців минулого чи сучасності спілкуватися?

– Якщо назвати Макаревича українцем, то з Макаревичем. Спілкувався з Горбачовим. Із Кучмою спілкувався, з Гройсманом, із Порошенком свого часу по питаннях бізнесу. До речі, я його як бізнесмена дуже поважаю. Всі продукти, які випускає корпорація «Рошен», надзвичайно якісні. А це треба вміти зробити. З Адою Роговцевою із 1985 року знайомий. Знаю Богдана Бенюка.  Зі спортсменів знайомий з Бубкою, Борзовим.

 

− Де і коли востаннє відпочивали на Черкащині або в Україні, які є улюблені місця?

– На Черкащині люблю всю територію, що пов᾿язана з Каневом. Для мене це, як кажуть, місце сили. Я сам виріс на Кіровоградщині. І для мене всі ці території викликають особливе хвилювання. Такі села як Хрещатик, Хмільна. Свого часу я займався бджільництвом, і ми з товаришем вивозили пасіку в ті краї. Там є унікальний 18-кілометровий каньйон, в якому росте акація. Вдома ж, на Кіровоградщині, найбільше люблю річку Синюху, яка впадає в Південний Буг, бо з нею пов᾿язані спогади дитинства.