Напередодні Різдва вставали дуже рано – щоб протягом року ніколи нічого не проспати, і до вечора не дозволяли собі прилягти – щоб не хворіти. А щоб бути здоровими і багатими, вранці вмивалися водою, в яку напередодні клали срібну монетку. Уранці господиня розкладала в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від дня Спиридона. Не слід було в цей день щось позичати, бо «весь рік жебратиме». Також повернути своє, «щоб на рік не бракувало». Готували святкові страви обов’язково у нових макітрах і глечиках (до Різдва купували нову каструльку, щоб багатим був рік).
За традицією на Святвечір на столі має бути дванадцять страв, на честь дванадцяти апостолів. Усі страви повинні бути пісними: без м’яса, молока, яєць і тільки на олії. Різноманітність і багатство наїдків у цей день сприяє добробуту родини наступного року. Кутя – це зерно, а значить, символ вічного відродження, риба – стародавній символ Христа, узвар символізує живу воду, яка очищає душу і тіло, вареники – символ достатку. Також символом достатку вважаються страви з квасолі й гороху. У той час як господиня поралась в хаті, господар обходив господарство. Вважали, що в цей день у жодному разі не можна кричати чи бити худобу. Вірили, що на Святвечір худоба розмовляє з Богом, тому до неї не заходили після заходу сонця. Увечері до хати урочисто заносили «дідуха» – необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце – під образами. Це не лише символ достатку, це уособлення пам’яті про предків. Переступаючи поріг дому, господар звертався до присутніх: «Віншую вас з цим Святим вечором, щоб ви у щасті та здоров’ї провели ці свята і наступних діждали від нині за рік, доки нам Пан Біг визначив вік». Слідом за «дідухом» вносили до хати в’язку соломи. Господар розкидав її по хаті, а діти «мекали», «бекали», «квоктали», пританцьовуючи по ній, щоб добре велася худоба у прийдешньому році.
Господиня готувала стіл до вечері: під святковий обрус стелила сіно, клала по кутках часник (щоб дружньою та здоровою була родина). Лиш тоді ставила на стіл святковий хліб. На столі на Святвечір неодмінно горіла воскова свічка, її вставляли в хліб. Гасити свічку на Святвечір не годилося, вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця. На Святвечір сідали до родинної трапези з появою першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо – народження Божого дитяти. Святкові страви починали куштувати з куті. Першу ложку підкидали догори, якщо багато зерен прилипне до стелі, роїтимуться бджоли. Їли ложками, щоб у домі був мир та злагода. Під час святої вечері зберігали урочистий спокій: не галасували, розмовляли поважно і не голосно, не човгали під столом ногами. Не бажано вставати із-за столу під час трапези. На святу вечерю всі члени родини повинні бути вдома. «Боже сохрани десь заночувати в цю ніч, бо цілий рік будеш блукати по світу». Адже Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду, символ домашнього вогнища.
Після вечері господиня мала зібрати всі ложки, зв’язати їх докупи, щоб рід тримався разом на наступний рік. На столі залишали кутю та чисті ложки – для душ померлих предків. По вечері діти відносили обрядову їжу своїм хрещеним батькам. А ті, своєю чергою, передавали страви зі свого столу як символ споріднення сімей, взаємної приязні й щедрості. Дітей, які приносили вечерю, обдаровували гостинцями. Після вечері настає час колядок. Завдяки цьому Різдво і набуває тієї неповторної казковості. Діти і дорослі колядували окремо. Якщо діти починали обходити хати з колядою вже від Святвечора, то старші колядники – тільки з наступного дня. Колядувати ходили лише чоловіки, що пояснюється дохристиянським походженням традиції: свято зимового сонцестояння мало виразно чоловічий характер.
У ніч перед Різдвом спати не можна. Хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне. У Різдвяне надвечір’я передбачали погоду і майбутній врожай. Ясне небо із зірками віщувало багаті жнива. Заметіль у переддень Різдва принесе ранню весну.
Різдво – найбільше і найглибше таїнство Христової віри. Вдосвіта на Різдво всі збиралися на утреню до церкви. Дзвони лунали селом – люди з’їжджалися з далеких кутків, з хуторів. У церкві в той ранок співав чоловічий хор. Три дні відзначають люди Різдво Христове – колядками, вертепами, добрими жартами, гостинами.
