Учителька Тетяна Ткаченко окрім того, що врятувала сина, стала першою доноркою нирки в Черкаській області. Півтора року Дмитро перебував на гемодіалізі – апараті штучної нирки.

– До трансплантації я їздив на процедуру тричі на тиждень. Тоді із життя випадав один день – це чотири години діалізу та мінімум 60 хвилин на дорогу. Зараз мені подобається, що не треба через день кудись їхати, – розповів Дмитро Ткаченко.

Ткаченки почали шукати, де зробити трансплантацію і не сподівалися, що проблему вирішать не в Києві чи за кордоном, а в Черкасах.

– Діма приїжджає з діалізу і говорить: «Мамо, ось говорили, що трансплантацію нирки робитимуть в Черкасах». Однак я скептично до цього поставилася. А потім познайомилася з Романом Петровичем, який дав нам інше життя. Трансплантація – це не вчинок, а дрібниці. Потрібно завжди вірити в краще і робити для цього реальні кроки, – зазначила Тетяна Ткаченко.

Хірург Роман Морару-Бурлеску забрав нирку лапароскопічним методом через мінімальний розріз. За три місяці після операції Тетяна повернулася на роботу.

– Трансплантація – це здебільшого не про хірургію, а життя, любов, безвідмовність батьків та дітей, – зауважив Роман Морару-Бурлеску.

Пересадка була знаковою не лише для мами та сина, а й дала старт трансплантації в Черкасах, що стало 8 містом, де пересаджують нирку.

– Це справді такий локомотив, який витягне весь потяг. Для цього нам довелося серйозно покращити лабораторні умови. Зокрема й операційний блок та підготовку хірургів, – сказав директор Черкаського обласного онкологічного диспансеру Віктор Парамонов.