Ольга Грищенко: “Розумію, що я – на своєму місці”

Ольга Грищенко: “Розумію, що я – на своєму місці”

День медсестри відділень дитячої гематології та онкології відзначають 8 вересня. Медична сестра дитячого онкогематологічного відділення Черкаського обласного онкологічного диспансеру Ольга Грищенко розповіла про специфіку своєї робити та труднощі, з якими стикається щодень у професійному плані.

 

– Як Ви обрали професію?

– У дитинстві я часто хворіла і через це довго перебувала в лікарні. Щодня спілкувалася із медичним персоналом і спостерігала за їхньою роботою. Зараз рідним можна бути поруч із пацієнтами, а тоді діти лежали в стаціонарі без батьків. Тож думаю, що в той період чуйне ставлення медсестер і їхня підтримка вплинули на вибір майбутнього фаху.

У 1988 році я почала працювати в Черкаській міській дитячій лікарні. У закладі медичні послуги надавали пацієнтам із різними захворюваннями, зокрема й онкологією. У 2002 році всіх співробітників відділення перевели в Черкаський обласний онкологічний диспансер. Тут працюю вже 33 роки.

 

На Вашу думку, якою має бути медична сестра?

– Медична сестра має бути дуже терплячою, уважною та відповідальною. Адже під час роботи вона вираховує дозу антибіотиків чи хіміопрепаратів, які вводитиме лікар. Організм дитини дуже вразливий, тому результат залежить від правильного виконання призначень. Також медсестра повинна бути чуйною і доброю, бо інколи пацієнти вередують. До цього треба ставитися із розумінням, аби налагодити контакт із дитиною і заспокоїти її.

 

Назвіть, будь ласка, особливості роботи медсестри?

– Робота медсестри доволі напружена і складна. Коли я приходжу на зміну, то мобілізую всі сили, адже потрібно швидко виконувати професійні обов’язки. З одного боку, треба вмовити малечу, аби зробити ін’єкцію. З іншого – заспокоїти маму, яка переймається за дитину.

У нашому відділенні немає розмежування обов’язків постової медсестри і маніпуляційної. Кожен працівник повинен виконувати широкий спектр призначень: розводити антибіотики й хіміотерапевтичні препарати, ставити катетер і під’єднувати систему для крапельниці. Водночас необхідно записувати в журналі відповідні дані.

 

– Який найбільш приємний випадок запам’ятався за період роботи?

– Приємно, коли дитина вилікувалася і через певний проміжок часу в неї немає ускладнень і рецидиву. Мене тішить, коли за багато років зустрічаю в місті пацієнта, який вже має свою родину. Це таке щастя, коли «доросла» дитина тебе обіймає і щиро дякує. Радію, коли впізнають батьки пацієнтів і розповідають, що після виписки все налагодилося. Тож важливо зробити все можливе, аби в подальшому в них було повноцінне життя.

 

– Із дітьми якого віку працювати найважче?

– Малеча не розуміє, яку процедуру їй роблять і навіщо. У цей момент дитина може активно поводитися, тому медсестра намагається відволікти та розважити її, аби зробити маніпуляцію. Буває після проведення ін’єкцій дитина хоче гратися, однак потрібно пояснювати, що зараз варто спокійно полежати на ліжку. Із дорослими теж іноді важко працювати, бо вони все розуміють. Треба знайти правильний підхід, аби сказати правду, але й не злякати пацієнта. Складно, коли дитина не виявляє довіри до фахівця. Тоді потрібно докласти максимум зусиль, аби налагодити комунікаційний зв’язок.

 

– Не менш важливою є комунікація із батьками хворих. Як Ви налагоджуєте цей зв’язок?

– Коли дитині діагностують онкологічне захворювання – батьки спершу розгублені, вони плачуть і не знають що робити в такій ситуації. Згодом рідні спостерігають, як поводяться у відділенні інші сім’ї, і заспокоюються. У цей період важливо виявити співчуття і надати правильну психологічну підтримку.

 

– Як Ви долаєте емоційні бар’єри?

– Любов до професії, співчуття пацієнтам і їхнім рідним – допомагають впоратися із емоціями. Важливо усвідомити: якщо зараз не зробити маніпуляції, то стан дитини  погіршиться в подальшому. Уся команда докладає максимум зусиль, аби врятувати хворого.

Однак трапляються летальні випадки і до цього не можна звикнути. Кожна втрата як перша. Із часом біль вгамовується і стає легше. У цій ситуації важливу роль відіграє підтримка співробітників і можливість виговоритися. За 33 роки професійної діяльності в онкодиспансері я зрозуміла, що люблю свою справу. Якщо людина прикипіла душею до роботи, то вона не шукатиме кращого місця.

 

– Як близькі ставляться до Вашої роботи?

– Я із 19 років працюю медсестрою. Тож за цей час рідні звикли і ставляться до моєї роботи із розумінням. Святкування важливих подій здебільшого відзначали наступного дня, бо я часто бувала на чергуванні. Попри це жодного разу не задумувалася, аби покинути роботу, бо розумію, що я – на своєму місці.

 

– Ви говорите, що дуже важливим є психологічна підтримка. Скажіть, як діяльність волонтерів впливає на емоційний стан пацієнтів?

– До карантину в онкодиспансері молодь проводила різні заходи, аби розважити дітей. Це було дуже зворушливо, адже студенти дарували презенти, розповідали казки, співали пісні, аби розвеселити малечу. Напередодні Нового Року, Дня Святого Миколая та Різдво до нас приходили представники релігійних організацій і показували тематичні вистави. Діти завжди з нетерпінням чекають свят, бо люблять отримувати подарунки і спілкуватися із новими людьми. Важливо, що за кошти небайдужих, вдається придбати необхідне обладнання чи функціональні ліжка. Трапляються випадки, коли допомагають і пересічні черкащани. Дякуємо цим людям, адже для пацієнтів це дуже важливо.

 

– Що хочете побажати колегам у день професійного свята?

– У цей день хочу побажати колегам міцного здоров’я, терпіння і наснаги в роботі. Важливо, аби влада цінувала нашу працю. Адже це морально й фізично складна робота, а держава неналежно оцінює працю медичних працівників. Попри це ми виконуємо професійні обов’язки на високому рівні. Вкладаємо душу в роботу і ніколи не залишаємося осторонь.

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x