Зустрічаю на вулиці одного письменника зі Спілки.
– О, конкуренти, – каже він з іронічною посмішкою.
– Моїх конкурентів уже немає, – відповідаю я.
Обличчя дядька миттєво бліднішає.
– Будьте здорові, – продовжую я, піднімаючи долоню.
Дядько мовчить, лише ледь помітно киває на прощання. Поруч працює асфальтовий каток. Робітники орудують лопатами. Вітер кушпелить пилюкою. Завіса.