Світлана Фінюк із сім’єю на початку травня приїхала із окупованої Каховки, що на Херсонщині, до Золотоніщини. Її чоловік – директор однієї із місцевих шкіл. Навіть у думках не було співпрацювати з окупантами, тому задля порятунку дітей, вирішили виїжджати на підконтрольну територію. Нині жінка перебуває у декретній відпустці, а чоловік продовжує працювати директором школи, хоч і онлайн. Вони вірять, що рідне місто звільнять і сім’я зможе повернутися додому. А поки що налагоджують побут на новому місці та адаптуються до нових умов життя.
− Із 1 квітня у місто ввійшли російські війська для того, щоб налагоджувати свою роботу, займати адміністрацію, керівні посади. Населений пункт був окупований. Школа, де працює мій чоловік, функціонувала до цього в дистанційному форматі. Окупанти 4 квітня закривають навчальний рік і відправляють дітей на канікули, вчителі не ходили в школу, там була лише адміністрація, − розповідає пані Світлана. − Ми постійно слідкували за тим, що відбувається в Мелітополі, тому що туди раніше зайшли окупаційні війська. Тож у нас були прогнози, що керівників закладів освіти будуть забирати до катівень.
9 квітня сім’я переїхала зі свого будинку в Херсонську область, до рідних, там вони жили до 30 квітня. Та планували 9 травня повернутися додому.
− Ми розуміли, що нам потрібно буде виїхати з області, але не думали, що доведеться це зробити так швидко. Поки ми жили в дядька, чоловіка двічі викликала ФСБ. Перший раз для того, щоб вияснити, де ноутбуки зі школи. Адже вони були у вчителів, тому що навчання відбувалося в дистанційному форматі. Коли чоловік, сказав, що не в місті, йому погрожували, що дістануть з-під землі, а також пригрозили розстріляти машину з родиною по дорозі на виїзд. Тож він поїхав на зустріч, − розповідає жінка. − Перед тим чоловік поспілкувався з колегами й вони принесли всі ноутбуки до школи. Він склав відомість. Чоловіка відпустили. Та через два дні його знов викликали. Уже на так званій зустрічі були присутні автоматники та новопризначена керівниця відділу освіту. Новою директоркою школи стала колишня підлегла мого чоловіка. На цей раз у нього забрали всі документи, печатку від школи і його відпустили. Це було 29 квітня. А 30 нам потелефонували сусіди й сказали, що наш дім в оточенні БТРів, 30 військових із автоматами та собаками, ЗІЛи перекрили дорогу. Вони шукали чоловіка, нашу сім’ю. Перед цим забрали його колегу директора школи. Ми зрозуміли, що нам потрібно тікати.
Спочатку сім’я поїхала в Херсон, там переночували одну ніч, а далі рушили на виїзд. Їхали троє діб. Прибули в Кропивницький, там тиждень пожили у волонтерському центрі й далі знайомі порекомендували Золотоніщину. Тут їм дали будинок, де вони облаштовують нове життя.
− Якщо чесно, ми не знали раніше про ці населені пункти, тому вважаємо, що нас сюди привела доля, − зізнається Світлана. − Дуже раді, що наші діти в безпеці, що нам є де жити. Звичайно, ми зараз на порозі нових викликів, випробувань, фактично довелося все починати з початку. Адже в Каховці у нас був будинок, у якому було все: умови, комфорт, затишок. У нас із чоловіком різниця між дітьми 10 років. Планували другу донечку, лише після того, коли матимемо ті умови, яких прагнули. Ми досягли цього, народили дитину, а коли їй було 5 місяців почалася війна, ми все покинули й поїхали.
У будинку на Золотоніщині сім’я Фінюків зробила невеликий ремонт, привела житло до ладу, адже там деякий час не проживали люди.
Чоловік Світлани й досі працює директором школи, хоч і дистанційно.
− Зараз організовано онлайн-навчання для дітей Херсонської області, не лише нашої територіальної громади, а й усіх охочих. Люди там дуже зневірені, не хочуть навчати своїх дітей за російськими програмами. Якщо торік у його школі навчалися близько 360 дітей, то зараз майже 600. Частина вчителів виїхали, тому чоловік деяких вчителів шукав на підконтрольній території. Діти, які залишився на окупованій території і мають інтернет, теж долучаються до онлайн-уроків. Хто ж не має такої можливості навчається на екстернаті. Але ми всі віримо, що повернемося додому у вільні, мирні міста та села і ця освіта дітям потрібна. Також радує те, що не залишили вчителів без роботи. Попри те, що ці навчальні заклади на окупованих територіях, їм усім платять заробітну плату, − говорить жінка.
На жаль, будинок пані Світлани не вцілів після чергового візиту «гостей».
− Коли окупанти дізналися, що ми виїхали, вони повибивали вікна, обстріляли будинок, потім залізли всередину й хвилин сорок знищували все, що було. Ми не знаємо, що там вціліло чи щось взагалі вціліло, − зі сльозами на очах розповідає пані Світлана. − Та попри все, ми раді, що у той час у будинку не було нас та наших дітей.
На Золотоніщині Світлана Фінюк звикає до нових реалій життя і спілкується з тими, хто пережив окупацію, переїзд. У Центрі розвитку молоді в Золотоноші в межах проєкту «Соціальна адаптація під час кризи для родин ВПО» проводять майстер-класи, тренінги. Тут можна навчитися нового та поспілкуватися. Днями для вимушено переміщених осіб у Центрі провели майстер-клас із медіаграмотності. Зокрема тренерка, журналістка та піар-спеціалістка Ірина Семенова розповіла учасникам про інформаційну гігієну, як розпізнавати фейки в соціальних мережах, зокрема й російські. Також говорили про те, чим відрізняється інформування від пропаганди, як розпізнавати хейтерів у соціальних мережах та як із ними взаємодіяти.
− Важливо знати всім, із ким ти взаємодієш у соціальних мережах, хто в тебе друзях, яку інформацію треба репостити, а яку ні, якій довіряти, а яку краще пропустити. Це дуже важливо, особливо зараз, − зазначила Ірина Семенова.
Також учасники тренінгу самі спробувати створити прогандистські та інформаційні матеріали, щоб зрозуміти їхню різницю.
− Це не перший захід у межах проєкту «Соціальна адаптація під час кризи для родин ВПО», − поінформувала директорка Черкаської агенції регіонального розвитку Любов Ропало. − Улітку ми ознайомлювали людей із суттю проєкту та залучали до нього нових учасників. Із кінця серпня почали проводити майстер-класи та тренінги. Приємно бачити, як сюди приходять люди, спілкуються, дізнаються щось нове й таким чином адаптуються до нових умов життя.
Знайомство та спілкування з Світланою Фінюк відбулось у м. Золотоноші у Центрі розвитку молоді, на одному із заходів, що відбувався у рамках проєкту «Соціальна адаптація під час кризи», який реалізується Громадською спілкою «Громадські Ініціативи України» в 9-ти областях України.
Олеся Зінченко
