Російські ракети влучають у серце Авдіївки з 2014 року. Це місто на сході України стало одним із символів стійкості і невмирущої волі українського народу. Незважаючи на безжальні обстріли, що тривають роками, і збільшилися з початком повномасштабного вторгнення, вулиці не порожні. Серед зруйнованих будинків міста, що донедавна процвітало, залишаються люди.
Жителі Авдіївки зазнали страшних наслідків війни раніше, ніж більшість з нас. Тиск на місто став дужчим після початку повномасштабного вторгнення. Цей населений пункт став ціллю постійних обстрілів з різних видів зброї, зокрема, артилерії, танків та ракет.
Наближаючись до міста, на узбіччях все частіше спостерігала пошкоджені або повністю згорілі автомобілі. Що із їхніми власниками – чи живі вони і де зараз – залишається загадкою. У передмісті можна побачити зруйновані домівки. Чим ближче до Авдіївки – їхня кількість зростає. Загалом в місті не залишилося жодного вцілілого будинку: вони стоять як мовчазні свідки трагедії, кожна з них – чиєсь зруйноване життя.
Навіть у цих умовах, у Авдіївці залишаються люди, які відмовилися покидати рідні домівки. Місцеві вимушені шукати прихистку в підвалах. Протягом зими вони опалювали їх імпровізованими «буржуйками», які робили власноруч з тих матеріалів, що могли знайти. Із підвалів деяких будинках стирчать металеви труби, що виводять з приміщення дим.
За словами жителів, у місті немає води, газу, опалення та світла з лютого-березня 2022 року. Люди змушені шукати засоби виживання та необхідні речі в інших населених пунктах та сподіватися на допомогу волонтерів.
Сергій не виїхав з Авдіївки і лінії зіткнення військ. Він розказав про реалії життя, показав, яка зараз ситуація в місті.
– Бачите, тут нікого немає, квартири порожні. Здається, у 2015 році в наш будинок і сусідній прилетів снаряд. Ще в травні 2022 року залишилося 4 сім’ї. Наша квартира на 6 поверсі, але спимо в підвалі. Ми знесли туди якісь речі, ковдри, подушки, – говорить Сергій.
Перед будинками, у підвалах, місцеві влаштували «імпровізовані кухні», а поруч місце для заготівлі дров з вирубаних дерев. Серед чоловіків опинився десятирічний Міша. Вісім років дитина живе в умовах війни. На запитання до його батька, чому він не вивіз сина у безпечне місце, почула: «Та яка дитина. Йому вже 10, дорослий мужик. Куди вивозити його? Нас там ніхто не чекає».
Загалом, від міста, в якому колись вирувало життя, нині не залишилось нічого. Підприємці закрили або ж «перевезли» бізнес в інші регіони, а двірні ручки магазинів уже покрилися пилом.
Авдіївка – символ стійкості та мужності українського народу. Місто, де війна переплелася із бажанням жити. У час, коли люди вірять, що до їхньої країни повернеться мир, Збройні сили України боронять місто і не дозволяють йому згинути. Щодня вони мужньо стоять на передовій, готові зіткнутися з небезпекою, щоб захистити українців і вибороти перемогу.
Дар’я Рогалевич
