На сцені районного будинку культури триває концерт, а за лаштунками нервово переступають із ноги на ногу і стискають долоні схвильовані дівчата: зараз ведучий свята оголосить вихід їхньої «Вербиченьки». Та тільки лунають перші акорди баяна в руках керівника ансамблю Євгенія Тарасенка, як хвилювання змінюється зосередженістю, і дзвінка «На зустріч долі» напружує весь зал. Шквал оплесків покриває виступ студенток Корсунь-Шевченківського педагогічного коледжу: «Вербиченька» − здавна улюблений у місті творчий колектив, а в самому коледжі його вважають фішкою.
− Люблю «Вербиченьку» і я, − коментує завідувач відділу культури Корсунь-Шевченківської райдержадміністрації Ірина Трунцева. − Дуже професійний спів, продуманий сучасний патріотичний репертуар і звичайно ж, чарівні юні голоси. Шаную Євгенія Анатолійовича Тарасенка за професіоналізм і відданість українській пісні. У нього просто Божий дар відкривати таланти і давати їм рух. Серед несміливих сільських дівчат-першокурсниць такі самородки знаходить і відшліфовує, що просто неймовірним здається. І сам він чудовий виконавець. Дуже люблю слухати, коли співає дуетом із дружиною Людмилою. Це унікальна творча пара.
Євгеній Анатолійович Тарасенко – викладач-методист педагогічного коледжу. Його предмет – музичне виховання, а улюблена справа – пісня.
Із чого починається професія людини? Переважно з дитячої мрії. У Жені вийшло інакше – із мрії його батьків. Анатолій Іванович і Галина Йосипівна все життя українську пісню обожнювали, тому й віддали старшу доньку Оленку в музичну школу. Проте після двох років навчання вона її категорично залишила. Із Женею мова була крутішою: у музичну школу ходитимеш, за плечима не носитимеш! Хлопцеві ж баян несподівано сподобався. Викладача мав вимогливого і водночас майстерного – Анатолія Михайловича Кулакова. Той порадив здібному учневі вчитись далі – і він став студентом Черкаського музичного училища.
− Дуже багато для розуміння музики, мистецтва і вміння шліфувати власні здібності дали мені вчителі. І Кулаков, і Володимир Володимирович Желудов у Черкасах, − розповідає Євгеній. − Там до мене прийшло усвідомлення, що музика і пісня − це дійсно справа мого життя. Тому й обрав саме таку професію і, признаюсь, дуже зрадів, коли доручили керувати одним із кращих художніх колективів нашого коледжу.
Керівник ансамблю пояснює, завдяки чому так злагоджено звучить «Вербиченька»:
− У ансамблі 20 студенток, співаємо на три голоси. Я сам розписую пісні на голоси з врахуванням тембру, тону, сили голосів дівчат. Сам роблю аранжування. Сам акомпаную ансамблеві. Сам добираю репертуар. Акцент роблю на тому, що особливо подобається самим виконавцям – тоді пісня звучатиме від глибини душі. Це популярні сучасні патріотичні, ліричні пісні, є й народні. Шліфуємо виконання до досконалості – інакше артист не має права виходити на сцену. Популярність – це нагорода за труд і бажання донести до людей красу пісні. Я люблю свій колектив і роботу з ним.
Щодо сімейного дуету, то на сцену зараз виходять рідко, а вдома навіть за хатніми справами можуть заспівати разом щось душевне. Познайомились Женя і Люда студентами у Черкасах − він був на четвертому, а вона на першому курсі музучилища. Обоє баяністи й обоє з гарними голосами − спільні інтереси переросли у кохання і сім’ю. Женя забрав дружину в рідний Корсунь-Шевченківський. Потім доля привела їх до педагогічного коледжу, де й працюють уже третій десяток років. Євгеній Анатолійович закінчив музично-педагогічний факультет Київського університету ім. Драгоманова, а Людмила Леонідівна стала в коледжі викладачем української мови й літератури. Але музика і пісня для обох – улюблена стихія. «Пісня у мене ніби в серці живе», − признався Євгеній Анатолійович. Він поглядає на годинник і пояснює:
− Скоро репетиція. «Вербиченька» готується до обласного конкурсу патріотичної пісні, що через кілька днів відбудеться в Черкасах. Вивчили дві нові пісні. Переконаний, що й журі, і слухачам сподобаються. І музика, і тексти про те, що хвилює Україну сьогодні.
Я бажаю керівникові перемоги в цьому конкурсі і мимоволі думаю, що перемоги і здобувають саме такі люди, як він: закохані в свою роботу і віддані їй.
Людмила Моренко
