Хоча існує Резолюція Ради Безпеки ООН № 1325 «Жінки. Мир. Безпека» та багато правових документів та нормативів в Україні загалом та відповідних програм у нашому регіоні, багато жінок, які потрапили у скрутні життєві обставини, іноді не мають навіть елементарного прихистку і не знають своїх прав. На допомогу приходить жіночий кризовий центр, який надає їм тимчасовий притулок та сприяє психологічному відновленню й подальшій адаптації у суспільстві. Центр функціонує вже протягом трьох років на базі Благодійної організації «Черкаська мережа».

– У нашому кризовому центрі є послуга: «тут і зараз». Ми як «швидка допомога». Тобто, щоб у нас жити, не треба заповнювати анкети та збирати документи. Ми приймаємо жінку одразу з усіма її труднощами, – розповідає адміністратор закладу Анжеліка Бузовська. – Кожна жінка індивідуальна, тож і допомога різноманітна: декому – психологічна, іншому – матеріальна. Потрібно бути гнучким. Часто до нас звертаються жінки, яким не потрібне саме місце проживання, але вони потребують психологічної підтримки й спілкування, яке ми надаємо. Для цього ми нещодавно відкрили групи взаємодопомоги, куди запрошуємо всіх бажаючих.

З клієнтки – в адміністратори
Анжеліка Бузовська сьогодні – багатодітна мати, задоволена життям, спокійна жінка, яка є адміністратором Жіночого кризового центру допомоги постраждалим від домашнього насильства, надає поміч таким жінкам, якою кілька років була й сама. Крім цього, завдяки одній із програм реабілітації жінок вона стала майстром у сфері краси. Проте так зараз. Ще пару років тому все було абсолютно інакше. Їй подекуди навіть не хотілося жити. На цьому світі тримали лише діти. Переживши насильство у сім’ї, вона втратила інтерес до життя.

На першому занятті жіночих курсів при БО «Черкаська мережа» вона поводилася, ніби загнаний звір. Мовчки самоізолювалася від інших. Не брала участі в розмовах. Сіра, подавлена, без будь-якої жаги до життя. Наприкінці заняття взагалі розплакалася. Їй одразу запропонували займатися із психологом та відвідувати жіночі групи взаємодопомоги. І вона почала брати участь у всіх заходах, які їй пропонували. Жінка вхопилася за це як за рятівну соломинку. І не помилилась. Якщо спочатку вона боялася, що немає на кого залишити молодшу дитину, аби відвідувати заняття, то потім вона використовувала всі можливості, аби хтось лишився з дитиною, поки вона займається. Своїм досвідом уже ділиться з іншими жінками.

Людина розцвітала на очах. Вона змінилася зовні, внутрішньо, визначила в житті пріоритети. Анжеліка пішла від чоловіка, батька своїх дітей, який знущався над нею психологічно та дуже жорстоко бив – так, що жінка потрапляла до реанімації. Зараз вона вже не може пояснити, чому не зробила цього раніше.

Анжеліка ніби отримала ґрунт під ногами: вона хоче розвиватися, а головне – прагне жити заради себе, дітей, близьких. Її історія мотивує не тільки інших жінок змінюватися й працювати над собою, вириватися із замкненого кола. Історія Анжеліки мотивує працювати з такими жінками. Аби вони теж розквітли й отримали віру в життя, віру в себе, віру в людей і добро.

Після реабілітації відкрила свій центр допомоги
Бувають ситуації, коли жінки налагоджують стосунки зі своїми чоловіками. Працівники Центру сприяють їхньому примиренню (якщо бачать ініціативу з боку чоловіка), надалі ж продовжують психологічно підтримувати пару. Так сталося і з Оксаною. Їй скоро виповниться 50 років. Живе в Черкасах. Громадська активістка. Красива, впевнена у собі, успішна і щаслива. Так і є, в принципі, але так було не завжди.

– Усього було в житті. Чоловік був у місцях позбавлення волі. У мене росла дитина. Я вживала наркотики. Хотіла покинути цю пагубну звичку, але не могла. Результат – спроба самогубства, я напилась снодійного. Мене тоді врятували лікарі. Через довгих три роки я знайшла в собі сили пройти півтора року реабілітації у спеціальному центрі. Пізніше я отримала диплом психолога, відкрила свій такий центр, аби допомагати іншим людям. Я зустріла своє кохання, у нас народився здоровий син. Ми прожили щасливих шість років…

Зараз Оксані важко пояснити, як трапилось те, що трапилось. Каже, що в певний момент вони з чоловіком утратили взаєморозуміння. Все вилилось в агресію, і чоловік побив Оксану на очах у дитини.

– Того вечора розпався мій безпечний світ. У мене вибили землю з-під ніг. Боляче було не тільки фізично. Я не очікувала такого від свого чоловіка. Я знала, що він мене кохає. Я ніколи й подумати не могла, що він на таке здатен. Перебувала у шоковому стані. Мало що розуміла.
Оксана з чоловіком роз’їхалися. І він, і вона ходили до психологів. Різних. Ніхто не міг допомогти. Тоді вже Оксана звернулась до психотерапевта – і той допоміг їй. Оксана порадила звернутись до нього й своєму чоловікові. І він допоміг їм пережити ситуацію обом. Через рік розлуки вони знову разом.

– Продовжуємо будувати стосунки по-новому, вчимося проговорювати й чути один одного. Це не просто, але це так важливо, щоб стати окремими один від одного, але в той же час залишатися разом.

Оксана готова ділитися своїм досвідом з іншими і залюбки зараз робить це. Вірить: якщо докладати зусилля, все можна виправити.

Жінки отримують психологічну і юридичну допомогу
Нині Черкаський жіночий кризовий центр займає одну невелику кімнату, при цьому має душову та кухню. Юристи допомагають жінкам відновити втрачені документи, оформити соціальні виплати, тимчасову реєстрацію та інше. Тут надають інформаційну допомогу в пошуках роботи за фахом чи опануванні нової професії. Якщо жінка прийшла з дитиною, при організації діє дитячий центр, де протягом дня її чадо буде під пильним турботливим наглядом досвідченого вихователя.

Проект не має фінансової підтримки, тому існує коштом благодійності: долучаються спонсори, волонтери, навіть знайомі та друзі. Жінки, які мають дохід, самостійно забезпечують себе харчуванням та засобами гігієни. Якщо ж у них немає фінансової можливості задля цього, то організація надає продуктові пайки.

Аби жінка повністю відчувала себе в безпеці, у приміщенні встановлена охоронна сигналізація. Також центр активно співпрацює з поліцією. Згодом у закладі цілодобово працюватиме соціальний працівник.

У майбутньому Черкаський кризовий центр для жінок «розширить свої кордони» – для цього вже знайшли приміщення площею 600 квадратів на вулиці Кобзарській, 1. Як зазначають організатори, це буде один із найбільших кризових центрів в Україні

У новому приміщенні планують організувати окремі кімнати для кожної жінки (20−30 ліжкомісць), ванну кімнату, кухню, комп’ютерну залу, ігровий куточок, а також кімнату релаксації.

– На жаль, є багато жінок, які бояться змін і залишаються у родині з насиллям. Тому, в цьому місці все повинно бути настільки добре, щоб жінка відчула, що вона гідна кращого, а головне, готова переосмислити своє життя, – зазначає Анжеліка Бузовська. – Надалі хочемо надавати повний спектр юридичних і психологічних послуг. Наразі ми не маємо фінансування, тому бракує кадрів – юристів й психологів, які б зголосилися допомагати на волонтерських засадах.

Також працівники закладу мають у планах організувати курси сімейних стосунків для молодих пар. На заняттях навчатимуть, як запобігти сварок та конфліктів у родині.
Валерія Тімергаліна, Юлія Фомічова

Коментар психолога:
«Принижують і б’ють жінок лише слабкі чоловіки з комплексом меншовартості»

– Насамперед, варто зазначити, що бажання принижувати інших, чи то в чоловіка, чи в жінки – ненормальне, – зазначила кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри педагогіки і психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Інна Кукуленко-Лук’янець. – Для самодостатньої, гармонійної особистості взагалі не має потреби когось принижувати. Принижувати жінку буде лише слабкий чоловік із комплексом меншовартості. Це для нього єдиний спосіб самоствердитися, відчути себе сильним, підняти свою самооцінку. Саме через свої комплекси і слабкості він і не може контролювати емоції. Бо він не зрілий. Зріла особистість себе контролює. Звісно, інколи трапляються ситуації, коли жінка може провокувати чоловіка на те, щоб він її принижував чи навіть бив. Це можливо, якщо жінка сама має комплекси, глибинне почуття провини. Таким чином вона немов сама себе карає, провокуючи чоловіка на агресію до себе. Також це може бути перенесенням у власне життя моделі батьківської сім’ї, де батько піднімав руку на матір або чинив психологічний тиск. Тоді жінка несвідомо повторює цю модель у своїй сім’ї. Але знову ж, таке може бути лише у випадку, якщо чоловік сприймає цю роль агресора. Інколи можна почути, що б’є – значить любить. Це нонсенс. Ми оберігаємо і турбуємося про те, що любимо. Скоріше за все, він боїться, що жінка побачить його слабкість і неспроможність бути справжнім сильним чоловіком і покине його, тому він її залякує, щоб вона боялася. Страх паралізує людину, вона не здатна тверезо мислити. Тому жінки і живуть в таких стосунках роками.

Найімовірніше, що він сам у дитинстві переживав страх, побої і приниження. Тиранів зазвичай виховують дуже авторитарні матері, які не дозволяють дітям проявити себе. Причому, зовсім не обов’язково, щоб вони принижували і зневажали дітей. Достатньо просто позбавити хлопчика можливості проявити самостійність. Маленький хлопчик сердиться на маму і носить тоді цю злість і агресію в собі. Виростаючи, він переносить всі ці негативні емоції на жінок. Таким чином він мститься своїй матері. Такі випадки досить складні, адже тут процеси відбуваються у несвідомому, і вирішити їх без сторонньої допомоги практично неможливо. Але треба звернути увагу, що допомога ця має бути професійною. Віра деяких жінок в те, що, мовляв, я стану тією фатальною єдиною, заради якої він зміниться, – це помилкове судження. Якщо він дійсно любить жінку, він погодиться пройти роботу з психологом, щоб вирішити свої внутрішні проблеми. Я особисто працювала з хлопцем, який заради коханої дівчини хотів навчитися контролювати свою агресію. Він визнав свою проблему і заради коханої прийшов до спеціаліста, щоб з нею справитися.

У всіх інших випадках порада жінкам, які живуть разом з домашнім тираном, лише одна: розривати стосунки заради себе, заради щасливого майбутнього своїх дітей. Звертатися у кризові центри для допомоги жінкам, до психологів. Відновити свою самооцінку, своє самосприйняття і починати нове життя. До речі, розпізнати такого чоловіка можна на досить ранньому етапі стосунків. Ключовим у них буде гіперконтроль. Де ти була? З ким? Чому? Не зустрічайся з тією чи іншою подругою, бо мені вона не подобається! Туди на ходи! Це плаття не носи! Тощо. Ну, а якщо дозволяє собі кричати або хоча б раз замахнутися чи вдарити, потрібно розривати стосунки без будь-якого жалю. Далі все буде розвиватися лише по наростаючій моделі.
Владислав Бедринець