Гамірним велелюддям ознаменувалися минулі вихідні у Шполі: району виповнилося 95 років. Утворений 1923 року як адміністративна одиниця Київщини, з 1954-го він − у складі Черкаської області, а остаточно територія району сформувалася в 1967 році. Нині це 37 населених пунктів, у яких проживають понад 43 тисячі осіб. Звісно, це невтішна демографія, та нічого не вдієш – в означеному контексті Шполянщина нічим не примітна.
Проте лише в ньому. В іншому – просто таки унікальна. Насамперед у тому, що 2004 року Державною службою геодезії, картографії та кадастру й Національною радою географічних назв було встановлено, що географічний центр України знаходиться неподалік Шполи, на околиці села Мар’янівка.
Край прадавнього Трипілля, пшеничних ланів, пахучих трав, дивовижної краси пейзажів… Край героїв, адже і в козацьку добу, і в часи УНР, і за радянської бутності шполяни уславилися як найхоробріші воїни, і навіть Героїв Радянського Союзу родом було найбільше звідси, а нині бійці зі Шполянщини мають славу найхоробріших у війні на Сході. Щоправда, семеро з них поклали там життя…
А ще Шполянщина – це збережені пам’ятки історії, культури, архітектури. На території краю знаходиться палац землевласника Олександра Абази в місцевому дендропарку, вік якого сягає 150 років.
Шполянський край – це й чепурні будиночки залізничної станції Дар’ївка, збудовані в кінці ХІХ століття. Це також будівлі колишніх земської лікарні в Лебедині та синагоги у Шполі. Попри богоненависні радянські часи, в районі збереглося вісім давніх православних церков, шість із яких збудовані з міцного каменю й цегли у ХІХ столітті. А найдавніша, – Миколаївська церква Лебединського жіночого монастиря, – споруджена ще 1800 року. Збереглися кам’яні церкви в Лебедині, Матусові і Буртах, дерев’яні у Василькові, Надточаївці й Коритному.
Є у Шполянському районі і два великих рукотворних дива «у поміч матінці-природі»: Дар’ївський та Лозуватський дендропарки. Першому близько півтора століття, а заклали його на західній околиці Шполи за вказівкою впливового навіть у масштабах імперії поміщика Абази. Загалом же в районі 15 об’єктів природно-заповідного фонду, тож любителям активного відпочинку слід відвідати і «Совгирів», і «Митницький», і «Панське», і «Макарів вітряк», і «Котів Яр», цілющу «Магдалинину криницю»… Місцини ті не розчарують, а стежки й дотепер мало ходжені. До слова, 2016 року в селі Товмач започаткували колоритний фестиваль «Товмацький курінь», і проходить він щорічно наприкінці червня, тож мандрівникам ця інформація може згодитися (загалом цим краєм прокладено чотири туристичних маршрути).
Шполянщина – це великі імена та місця, пов’язані з ними. Степан Бен, Василь Василько, Іван Лютий-Лютенко, Олекса Влизько, Іван Гончар, Іван Кулик, Катерина Мотрич, Михайло Слабошпицький, Іцик Фефер, Яків Цегляр…
Свято у Шполі видалося як офіційним, так і водночас дуже теплим, справді – родинним. У кіноконцертній залі вшанували двох ровесниць району, земляків, які своєю працею звеличували край, воїнів, які примножували бойову славу Шполянщини ще з часів Другої світової війни та, на жаль, до сьогодення.
Ніде правди діти, теперішні часи – не найбагатші, тож організувати такий захід самими «адміністративними важелями» не видавалося можливим апріорі. Тому і цього разу, як уже не раз траплялося, провести свято вдалося за підтримки народного депутата Геннадія Бобова. Не міг Геннадій Борисович не допомогти, адже така поважна дата не чужої йому громади заслуговувала на належну з його боку увагу та підтримку.
«Ми звернулися до Геннадія Борисовича, і відгукнувся він дуже швидко і, так би мовити, – дуже вагомо. Тільки сказав – \”Це ж свято шполян, значить і моє теж, то хіба можна якось інакше?\”, – передав зміст тієї короткої розмови голова Шполянської райдержадміністрації Володимир Потапенко. За сприяння у відзначенні ювілею району Геннадія Бобова вдячно нагородили пам’ятними медаллю та сувеніром.
Для славної Шполянщини 26 травня 2018 року стало незабутнім днем. Однак водночас – він уже історія. Історія, у якої попереду нові яскраві сторінки і нові величні дати.
