Інна Судаченко навчає дітей української мови та літератури в Головківському НВК І−ІІІ ст., що на Чигиринщині. Закінчила Інна Миколаївна Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Має вчителька вже 26 років педагогічного стажу. А починалося із Кам’янського району, де вона викладала протягом 9 років у школі села Лубенці. Любов до педагогічної професії у Інни Миколаївни – від її вчительки української мови та літератури.
− Я дуже в школі любила свою вчительку, яка викладала українську мову та літературу, Бондар Марфу Єфремівну. Вона працювала в Жаботині, що на Кам’янщині, де я й навчалася. Захоплювалася тим, як вона говорить, як пояснює матеріал, на її уроках завжди було цікаво й усе зрозуміло. Тому вирішила й собі стати вчителем, − ділиться Інна Миколаївна.
Усе змінюється у світі, міняється й система навчання в школі. За словами Інни Миколаївни, найскладніше зараз – іти в ногу з часом і порозумітися з сучасним учнем.
− Учні зараз зовсім інші, із кожним роком діти дають нам нові виклики й ми, як сучасні вчителі, маємо відповідати цьому,
− пояснює Інна Миколаївна. – Для мене важливо зацікавити учня, щоб він прочитав ту чи іншу книжку вдумливо, з розумінням. Читання у пору ґаджетів дуже важливе, адже від нього залежить словниковий запас, можливість правильно, грамотно висловлювати свої думки.
Тож кожного уроку вчитель намагається зацікавити учнів, «достукатися» до них та врешті витягнути з їхнього інформаційного простору.
− Я не можу працювати за шаблоном, щоуроку вношу якусь новизну в подачу матеріалу, намагаюся вести урок у формі діалогу, щоб говорив не лише вчитель, а й учні. Так нове засвоюється швидше й краще, − розповідає вчителька.
За ці роки є що згадати зі шкільного життя, є чим поділитися з колегами та учнями, та головне, це любов до своєї професії та бажання навчити й донести знання учням.
− Пригадую, коли я ще працювала в Кам’янському районі в селі Лубенці, у 5 класі був такий хлопчик, який дуже любив попоїсти, − розповідає Інна Миколаївна. – Одного разу під час уроку української мови ми з учнями відчули запах м’яса з часником, так чути було, що всі почали обертатися й дивитися, звідки це. Виявляється, що в родині учня зарізали кабана й він узяв із дому бутерброд із домашньою ковбасою. Не дочекавшись перерви, почав потихеньку їсти з-під парти, але запах м\’яса видав хлопця. Я спочатку зробила йому зауваження й була дуже сердита через таку його поведінку. Але його слова довели мене до сміху: «Інно Миколаївно, не сердьтеся на мене, воно просто так пахне з мого портфеля, що я не втримався».
Ще дуже запам’ятався випадок уже із роботи в Головківському НВК. Знову ж таки під час уроку української мови. Пишу на дошці тему й завдання, а в мене така учениця була, яка постійно списувала з помилками, запитую її: «Ну чому ти пишеш із помилками? Хіба на дошці так я на писала?» На що вона відповідає: «А звідки я знаю, що Ви пишете правильно?». Після її слів сміялися ми всім класом, і я часто пригадую цей випадок, − ділиться вчителька.
До професійного свята Інна Судаченко бажає всім колегам витримки, бажання знаходити творчий підхід до дітей, а ще – морального й матеріального задоволення від роботи.
