Гурток «Джерело», яким багато років керує доцент кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики Ірина Савченко, вирішує не лише мовознавчі питання. Ураховуючи побажання студентів, коло його інтересів значно розширилось: обмін досвідом, волонтерська та духовна робота, виявлення творчо обдарованої молоді, прокладання мостів дружби з молоддю з інших областей України, шефство над людьми з обмеженою руховою та мовленнєвою діяльністю. Реалізація цих багатогранних ідей проходить успішно. Про це «Нова Доба» дізналася у прес-службі ЧНУ ім. Богдана Хмельницького.
Уже три роки поспіль «джерельтяни» в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького вивчають досвід талановитого педагога Миколаївщини, Буковини та Черкащини, ветерана волонтерського руху, духовного лікаря Любові Силки (22 роки пропрацювала в Черкаській ЗОШ № 10). Непересічний педагог, Любов Іванівна у свої неповні 84 мала не одну зустріч зі студентами університету, навчала їх житейської та духовної мудрості, підказувала, як знаходити вихід зі складних ситуацій, як і для чого робити добро, як правильно подавати і сприймати інформацію, опановувати знання, дбати про власне здоров’я, уникаючи руйнівних слів та виразів, сама молилася за їхнє здоров’я і благополуччя.
Гуртківці знайомі з її колишньою ученицею, інвалідом з дитинства, 38-літньою Іриною Тарановою – героїнею новели «Перемога за милосердям» дитячої повісті Ірини Савченко «Моя перша вчителька», що вийшла друком на шпальтах кількох газет. Працювати з дітьми з інвалідністю в умовах загальноосвітньої школи – справа нелегка і відповідальна, вимагає терпіння, великої любові, милосердя, а ще – пошуків нових ефективних методів роботи, значних витрат часу та сил.
«Прийшов час утілювати теоретичні знання на практиці», – переконливо запевнили керівника гуртківці. І одного листопадового дня вони знову переступили поріг Центру соціальної та фізичної реабілітації людей з інвалідністю «Перспектива» м. Черкаси разом з Іриною Савченко. Від імені ветерана освітянської ниви та волонтерського руху Любові Силки та її помічниці Ірини Савченко Центру вручено подарунки (набір для вишивання бісером ікони Миколая Чудотворця, картон, кольоровий папір для рукоділля та декорацій театральної студії), пам’ятні світлини з попередніх відвідин, зроблені у день святкування іменин Іри Таранової в реабілітаційному центрі з ініціативи її першої вчительки.
Студентки-філологині теж долучилися до волонтерської місії: дібрали поезії на осінню тематику, подарували кольоровий папір для декору, швидко і легко подружилися з акторами-аматорами, пройнялися атмосферою життя театральної студії Центру «Рампа». Під час спілкування порушувалися питання слововжитку, перекладу слів, походження назви театральної студії. Керівник студії Олена Танасевич розповіла присутнім про важливість добору слів, звукосполучень для людей із вадами мовлення, запросила студентів приєднатися до підготовки поетичного вечора «Осінні акорди».
Майбутнім філологам «рампівці» продемонстрували свої таланти: Аня Деркач захопила присутніх грою на сопілці, Іра Таранова розкрила свої філологічні здібності, хтось продемонстрував свою обізнаність у сфері інформаційного простору, інший – уміння займатися прикладним мистецтвом чи хореографією.
«У них є чому повчитись. Їм потрібне щире людське слово, спілкування зі своїми ровесниками», – ділилися враженнями «джерельтяни» вже за дверима Центру. «Кожен ваш прихід до нас – краплинка щастя. Даруйте їх нам, – закарбувались у душі слова героїні новели «Перемога за милосердям». – І передайте вітання моїй першій учительці. Спасибі їй, що відкрила шлях для такого спілкування».
Студенти ще довго були під враженнями побаченого та почутого. А коли дізналися, що Любов Силка з дитинства була залучена батьками до волонтерської роботи (батько давав у руки дев’ятьом своїм дітям їжу і просив роздати її тим, хто бідував: «Війна не забрала життя, то не дамо померти з голоду, для усіх вистачить»), щиро пройнялися:
– Так ці вислови занотовувати треба…
