Героями битви ставали й місцеві жителі

Дата: 9-02-2019, 15:31

Героями битви ставали й місцеві жителі
Корсунь-Шевченківська наступальна операція січня-лютого 1944 року дістала високу оцінку військових аналітиків та істориків. Битва, котел, другий Сталінград – ці епітети характеризували масштаби операції: втрати ворога становили 55 тисяч вбитими і пораненими, понад 18 тисяч узято в полон. В результаті цієї перемоги були створені сприятливі умови для дальшого наступу радянських військ і визволення всієї України.

Епіцентром битви стали села Шендерівка, Комарівка та Хильки. Ось як згадував про визволення Шендерівки Сергій Смирнов, письменник та колишній редактор фронтової газети «Мужність»:
«Німці намагалися будь-якою ціною втримати село, і нашій піхоті з великими труднощами довелось відвойовувати вулиці, забиті бойовою технікою і машинами. Радянські танки, об’їжджаючи загромаджені дороги провулками, дворами, городами, вгамовуючи вогонь ворожих гармат, поступово наближалися до південної околиці села. Вона була забита уцілілими німецькими машинами й обозами… Удар з тилу відразу зсунув із місця всю нацистську колону, що розтяглась на кілька кілометрів… Колона втратила хоча б якийсь порядок, розсипалась, розлилась по полю. Групи солдатів у паніці кинулись геть від Шендерівки до Комарівки та Хильок».

З нагоди 20-річчя славетної битви у центрі Шендерівки встановлено гранітний обеліск із написом: «Тут 17 лютого 1944 року було остаточно розгромлено Корсунь-Шевченківське угруповання нацистських загарбників військами Радянської армії». 517 воїнів-визволителів покояться поряд у братській могилі.

Про майстерність і героїзм військових сказано і написано немало. Досить згадати, що 23 частинам та з’єднанням радянських військ було присвоєно почесне найменування «Корсунських», 6 – «Звенигородських». Понад 100 солдатів і офіцерів були відзначені званням Героя Радянського Союзу. До речі, свою першу зірку Героя саме за Корсунь-Шевченківську битву одержав і льотчик Георгій Береговий, який пізніше став керівником центру підготовки космонавтів. Він кілька разів брав участь у святкуванні ювілеїв битви.

Другим же героїчним боком тих кількох драматичних днів були допомога і сприяння воїнам мирного населення Шендерівки. Ось як про це розповідає корінний житель села, колишній агроном місцевого колгоспу Микола Якович Авраменко:
«У лютому 1969-го, напередодні 25-річчя Корсунь-Шевченківської битви, в центрі села зустрічали групу ветеранів на чолі з маршалом СРСР І. Конєвим, безпосереднім учасником битви. Я запитав Івана Степановича, що йому як командувачу військ найбільше запам’яталося з тих подій. Він відповів: "Героїчні люди ваших сіл Шендерівки, Комарівки, Хильок, без допомоги яких у ті важкі дні воїнам було б дуже скрутно.
Капризна зима видалась того року, у густе в’язке місиво перетворився глинистий чорнозем під тисячами ніг і сотнями коліс. Дороги стали нездоланною перешкодою для обозів, і солдатам доводилось обходитись скромним харчовим пайком. Коли вони стояли в селах, їх охоче годували селяни. Складніше було з боєприпасами. І тут на допомогу знову прийшли місцеві жителі. По узбіччях доріг, польовими стежками, через байраки і бугри потяглися вервечки людей - навіть підлітки, жінки і старики у мішках несли по одному чи два снаряди чи кілька мін. Долали кілька кілометрів і знову йшли по черговий вантаж. Неможливо сказати, скільки тонн боєприпасів перенесли нам добровільні помічники", – такими словами завершив свої спогади Іван Конєв».

Героями битви ставали й місцеві жителі

Чимало матеріалів сільського музею розповідають про мужність жителів Шендерівки і їхню участь у визволенні села. Прикладом може бути подвиг юного месника Петра Дорошенка. Коли з боку Стеблева посунули німці й почалася жахлива стрілянина, люди бачили, як він в урочищі Сахарні допомагав кулеметникам, котрі стримували наступ ворога. Коли обслуга загинула, хлопчина ще довго строчив по ворогах, аж доки не закінчились патрони. Потім почав відступати, тут і наздогнала його ворожа куля. Мати знайшла мертве тіло 15-річного сина в снігу й поховала біля рідної хати. Після війни його прах перепоховали до братської могили.

Марія Медвідь, яка жила на околиці села, дала притулок нашим розвідникам. Нацисти приступом узяли подвір’я, частина розвідників загинула, решті живим скрутили руки, облили бензином і заживо спалили, а Марію разом із двома малолітніми доньками розстріляли.

Мирон Кияниця допоміг втекти пораненому танкістові, якого вороги захопили у підбитому танку. Іван Юхименко з дружиною Меланією сховали розвідника Чоботкова під піччю своєї згорілої хати. Меланія, ризикуючи життям, більше як три доби поралася біля згарища, маскуючи цим Чоботкова. Років через п’ять після війни Чоботков приїздив у село і знайшов своїх рятувальників. Ольга Крупко (Кирпушко) врятувала життя пораненому радянському офіцерові. Павлина Засядьвовк, дружина фронтовика, дала прихисток групі розвідників, встигнувши подати сигнал тривоги про наближення ворогів. Ціною власного життя врятувала групу червоноармійців. Похована з військовими почестями у братській могилі. Сільське хлопча Володя Гніденко викрив місце розташування німецького автоматника на вершині водонапірної башти, і снайпер знищив ворога пострілом. А Володю нагородили медаллю «За відвагу».

Партизани Дмитрівських та Киданівських лісів харчувалися хлібом із Шендерівського вальцевого млина. Борошно їм постачали працівники млина Сімшаг Кость Олексійович та Клименко Григорій Трифонович. Багато інших селян, ризикуючи життям, допомагали бійцям визволяти рідну Шендерівку. Адже ворог добряче залив сала за шкуру в роки окупації.

Нацисти зайняли село 29 липня 1941 року. За перші місяці заарештували й розстріляли майже 50 односельців. Напередодні війни в селі проживало 40 єврейських сімей, у вересні їх вивезли до райцентру і розстріляли в Різаному яру. Лише кільком особам вдалося врятуватися. В німецьке рабство забрали із села 376 юнаків і дівчат. На фронтах Другої світової воювали 576 жителів села, 290 з них загинули, 146 відзначені бойовими нагородами. Мужність і героїзм жителів Шендерівки відзначені Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Я належу до першого повоєнного покоління, яке виросло не на бабусиних і дідусевих казках, а на спогадах батьків і односельців – їм і досі снилися жахіття війни. Вони не шкодували своїх життів заради того, щоб Шендерівка стала вільною від окупантів.
Цю волелюбність і відповідальність за свою землю успадкували й теперішні захисники України від російських агресорів. 17 добровольців та 4 контрактники захищали й захищають схід України, вони – наша надія і гордість.

Людмила Моренко

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода