Стрекіт автоматів і кулеметів, вибухи гранат, рукопашний бій, гул у вухах… Безліч черкащан та гостей з різних куточків країни зібралися 17 лютого на Лисянщині, щоб спостерігати за масштабним видовищем – військово-історичним відтворенням прориву з оточення німецького угрупування (фрагмент бою) та нічним переходом нацистів за маршрутом Шендерівка–Почапинці. Один із найвідоміших епізодів Другої світової війни реконструювали з нагоди 75-ї річниці завершення Корсунь-Шевченківської наступальної операції, яку також називають «Сталінград на Дніпрі».

За словами істориків, операція розпочалася зі взаємних атак, поки війська обох Українських фронтів не завершили оточення ворога, об’єднавшись 28 січня у Звенигородці. Спроби військ Вермахту розблокувати оточене угруповання були невдалими, втім
30 тисяч німецьких солдатів та офіцерів змогли прорвати радянський фронт. Через те, що сили ворога були досить великі (9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валлонія», артилерійські, інженерні та інші частини), а мережа оборони розгалужена, завдання розгромити Корсунь-Шевченківське угруповання було доволі складним.

Із великими труднощами німці спорудили переправу. До 16 години 17 лютого вони таки вийшли до Лисянки. Попри складні умови прориву, за спогадами очевидців, найбільших втрат німецькі війська зазнали якраз під час форсування річки Гнилий Тікич. Із близько 45 тисяч німецьких вояків, що почали прорив з «котла», 36 262 успішно пробилися до своїх. Але всю важку зброю і спорядження знищили чи залишили. Частини прикриття, які успішно виконали завдання, досягли позицій 3-го танкового корпусу в ніч на 17 лютого 1944 року. Командувач німецьких сил генерал В. Штеммерман при прориві слідував з ар’єргардом, особисто очолив офіцерську роту, складену з управління корпусу, і загинув у бою. Командир дивізії СС «Вікінг» Г. Гілле за цей прорив отримав «Залізний хрест» із рук Гітлера. 17 лютого оточене угруповання ліквідували, і противник втратив 41,2 тисячі убитих, 15 тисяч полонених та велику кількість бойової техніки.

Саме про цю запеклу боротьбу не на життя, а на смерть і нагадали гостям у неділю. Подібні заходи на Черкащині проводять не вперше. Один із організаторів дійства Олександр Назаров із Городища каже, що брав участь у реконструкціях ще з 2011 року як рядовий солдат, зараз він уже командир. За його словами, головна мета такого видовища – нагадати про страшні історичні події і привернути увагу громадськості до того, що визволяли нашу землю переважно українці. Адже до 80 % особового складу піхотних підрозділів радянської армії під час Другої світової війни складали українці, яких призивали на визволених територіях. Серед них багато заслуг і в черкащан. Траплялося й таке, що бійці, мобілізовані у селі, гинули буквально за кілька десятків кілометрів від дому.

– Так звана «Висота 239» – це місце, що відоме в німецьких джерелах. Саме сюди дійшли «Тигри» німецького важкого полку. Вороги недовго тут затрималася, адже втрачали свою мотопіхоту. Через це вони не мали змоги більше утримувати позицію. Кінцева кількість втрат людей з обох боків достеменно не відома й до сьогодні, – констатує організатор. – Торік я хотів написати книжку про Корсунь-Шевченківську операцію, адже за останні кілька десятиліть на цю тематику не було фундаментальних праць. Проте реальну картину зараз визначити дуже складно. Чисельні джерела дають абсолютно різну інформацію. Цю тему треба досліджувати не один рік. Сподіваюся, що хоча б до 80-ї річниці нам це вдасться.

Як зауважив історик, вони разом зі своєю командою й надалі популяризуватимуть пошукову діяльність на Лисянщині. До речі, саме завдяки їхній роботі свого часу в одному з подвір’їв у Почапинцях знайшли кістки двох мінометників Червоної армії. Вдалося з’ясувати, що вони загинули через прикру помилку, що сталася в запалі бою. Міномет спрацював, але заряд ще не встиг вийти зі зброї, як бійці піднесли іншу міну до ствола, щоб якомога швидше перезарядити. В результаті вони загинули. Полеглих перепоховали до братської могили.

– Найкращий спосіб донести до людей знання – це зобразити все візуально. Взяти участь у реконструкції виявили бажання близько 30 осіб з «німецької» сторони, і 30 – із «радянської». І мені втішно, що цього року зібралося утричі більше глядачів, ніж торік, – каже Олександр Назаров. – За це ми дякуємо народному обранцю Геннадію Бобову, адже найвагоміший внесок здійснив саме він. За його сприяння задум вдалося втілити у життя.

Лисянська районна рада також усіляко сприяє проведенню реконструкції, адже для району це вже стало щорічною традицією. Про це зазначив голова Лисянської районної ради Володимир Павличук:

– Усі допомагаємо, чим можемо. Це організаційні питання – нагодувати учасників, забезпечити дровами, організувати озвучення тощо. Нашими партнерами є Черкаська обласна державна адміністрація, Лисянська селищна рада, Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник та Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура». Особливу подяку висловлюю Геннадію Бобову за фінансову допомогу, без якої нам не вдалося би провести захід у таких масштабах.

Сергій Крут із Корсуня-Шевченківського вирішив узяти участь у реконструкції, адже вважає, що так він вшанує пам’ять свого діда – учасника Другої світової війни.

– Мій дід був танкістом, після закінчення війни його нагородили медаллю за відвагу, – розповідає Сергій. – Проте ті часи назавжди позначилися на дідовій долі – він горів у танку й був контужений. В останні 10 років свого життя дід утратив пам’ять і щодня свою дочку впізнавав заново… Доки я пам’ятаю про свого діда, а моя донька про свого прадіда, – він житиме!

Аби відтворити тодішні події із максимальною історичною правдивістю, на Черкащину завітали представники військово-історичних клубів із Київщини та Одещини. Виконувач обов’язків керівника київського клубу Микита Плюто зазначає, що костюми для реконструкції є точною копією уніформи військових тих часів. До слова, камуфляж, надягнений на чоловікові, замовили з чеського магазину, що спеціалізується на товарах часів Другої світової війни.

– На мені надягнута точна копія ременя, що їх носили військові СС, проте із собою зараз я маю й оригінал пряжки. Перед тим, як пошити одяг, ми ретельно вивчаємо, який вигляд він тоді мав, з якого матеріалу зроблений, які властивості мав камуфляж. Завдяки цьому реконструкція вийшла на високий рівень, – говорить Микита Плюто.

За його словами, коли в Україні почалася війна на сході, багато реконструкторів пішли на фронт, і через це деякий час їхній клуб майже не займався відтворенням історичних подій. Проте, на щастя, багато з них повернулися живими і продовжили справу. Сам же хлопець уже 4-й рік займається реконструкціями та вивчає історію військ СС, а також ось як два роки є виконувачем обов’язків командира клубу.

Вже не перший рік після видовищних відтворень учасники покладають квіти до могил загиблих солдат і вшановують їх. Захоплені подією місцеві краєзнавці розпочинають пошуки полеглих тоді воїнів, які часто завершуються знайденням не відомих раніше поховань. Саме тому такі реконструкції мають надзвичайно важливе значення. Ну, і звісно, важко переоцінити чисто просвітницьку й патріотичну роль реконструкцій. За словами їхніх учасників, саме в такий спосіб маємо чудову нагоду згадати і хоча б якоюсь мірою пережити ті події та зрозуміти їхню значущість.