Від Тального в Грецію на велосипеді

Дата: 20-03-2019, 17:36

Від Тального в Грецію на велосипеді
Черкащанин Михаїл Лежух розповів про пригоди, які йому вдалося пережити під час подорожі з Тального в Грецію на велосипеді

10 червня 2018 року я вирушив у свою подорож. Маршрут мав пролягати через 15 європейських країн, але фінішував лише в Греції. Чому так сталося, розповім трохи згодом. Дуже хотілося побувати в Балканських країнах, хоч в цей час там жарко і почався курортний сезон, але мене це не лякало. Спочатку рухався неймовірними українськими пейзажами, що просто зачаровували своєю красою. Безмежні соняшникові поля радували око. Обідав на березі Хаджибей-ського лиману, а під вечір минав Одесу. Було бажання заночувати біля моря, але до нього залишалося далеко і доводилось вже розставляти намет. Наступного дня рухався в бік Затоки, а у Овідіополі поласував великими черешнями. Потім почали виднітися сиві води Дністровського лиману. Коли впритул наблизився до нього, то зупинився на обривистому березі помилуватися краєвидом. З цього місця було видно силуети будинків села Затока, які виринали на горизонті, а на протилежному березі майоріло місто Білгород-Дністровський. Можна було дов-го насолоджуватися цим чудом, але на мене чекало море.
У Затоці, не доїжджаючи розвідного моста, я нарешті освіжився в морі. Далі за допомогою моста, перетнув протоку, що з’єднує море з лиманом. Одразу тільки як проїхав Затоку, пробив заднє колесо колючкою, що «спіймав» на уз-біччі дороги. Надалі рухався повз суцільні виноградники Шабо, а за Білгород-Дністровським вже прямував в бік Ізмаїла. Дорогою мені зустрічалися зерново-зи і комбайни. Дні стояли дуже спекотні, з мене постійно збігали ріки поту. Так я дістався Ізмаїлу. Довго тут не затримувався і продовжив рух далі. У селі Брос-ка, зупинився біля чоловіка, що стояв на дорозі, набрати води. То він мене при-гостив обідом. А ще дав у дорогу прохолодного домашнього квасу і трояндочку зрізав зі свого городу, як подарунок. На завершення насиченого дня, я дістався до найбільшого озера України – Ялпуг. Дорога проходить по дамбі, що тонкою смугою відділяє два велетенські озера Кугурлуй і Ялпуг. Велика кількість риба-лок на дамбі ловили бичків. В мене було сильне бажання тут заночувати але че-рез камя’нистий берег і багато змій, що траплялись на дорозі і узбіччі, гріючись на сонечку, це бажання відпало.
Місто Рені, останнє прикордонне українське місто, зустрічало мене насту-пного дня, пообіді. В центрі великої площі стоїть красива церква. Кортіло перш за все побачити річку Дунай. До самої річки так просто не можна було дістатись, тому що крутий берег перешкоджав це зробити. Але все ж мені вдалося спусти-тися. Я знайшов підходяще місце для ночівлі на березі могутньої ріки, з якого розкривався краєвид на Ренійський морський порт і протилежний румунський берег. По руслу час від часу пропливали вантажні судна. На місцевому ринку придбав підніжку до велосипеда, бо до цього в мене її не було. Покатався я ще трохи по центру міста, а на ночівлю став на березі Дунаю.

Від Тального в Грецію на велосипеді

Наступного дня покидаючи рідний край, перетинав два кордони. На Украї-но-Молдовській митниці процес перетину кордону зайняв хвилин 15. Тут мене почали направляти з одного кабінету в інший. Це нагадало проходження медо-гляду в лікарні. Коли нарешті мені дозволили потрапити в Молдову, то через один кілометр наближався до Молдовсько-Румунського кордону. Хоч тут була невелика черга з автомобілів, я вважався як пішохід, то міг швидко пройти пас-портний контроль. 5 хвилин для отримання штампу в паспорт з обох країн – і я вже в Румунії. В кількох кілометрах від кордону доводилось проїжджати через доволі велике румунське місто Ґалац. Воно є обласним центром. По величині таке, як Черкаси. Потрібно було повністю проїхати через усе місто, щоб потра-пити на трасу до міста Браїла. Теж велике, і обласний центр, за 20 кілометрів від Ґалаца. Довелося трішки поблукати і розпитати кількох людей, як звідси ви-братись. Ґалац – дуже метушливе і гамірне місто. Велика кількість автомобілів, автобусів, тролейбусів, і світлофори майже на кожному перехресті. Тому я мав бажання пошвидше звідси виїхати. Коли нарешті покинув його, то вже з полег-шенням прямував по шосе. На щастя, дорога іде в обхід міста Браїла, і після нього мені спокійніше стало рухатись. Далі просувався хорошою асфальтова-ною трасою, минаючи села і поля, які з усіх боків були встелені величезними вітряками. Не сподобалося мені найбільше те, що в цій місцевості зовсім не бу-ло лісів. Уся земля віддана під посіви.
На одному з відрізків дороги, моє переднє колесо зіскочило з проїжджої ча-стини, я втратив керування і звалився разом з велосипедом на асфальт, тим са-мим перекрив рух автомобілям. В результаті такої аварії отримав кілька забоїв на ногах і руках. Оговтавшись від такої несподіванки, продовжив рухатись далі.
В селі Буку зайшов до одних людей набрати води. Чоловік з жінкою, до яких звернувся по воду, помітили, що з моєї рани на лікті стікала кров. Вони допомогли промити і накласти пов’язку. Трохи згодом я побачив, що при падін-ні з велосипеда забив зап’ястя лівої руки, воно розпухло і боліло.
Коли шукав місце для ночівлі, то сполохав козулю, яка відпочивала на уз-ліссі, а ще до мене в гості часто навідувалось допитливе лисиня. Річку Дунай перетинав наступного дня. У місті Гиршова я в обміннику придбав трохи місце-вої валюти – лей. Вже під кінець дня дістався міста Констанца, за яким видні-лося море. Констанца друге найбільше місто в Румунії. Його я об’їжджав по окружній дорозі. Знайти підходяще місце для намету тут було проблемно, так як усі землі відданно під фермерство. До кордону з Болгарією залишалося трохи більше 50 кілометрів. За Констанцею пощастило скупатися в морі, водичка в якому була напрочуд теплою. Мангалія, прикордонне курортне місто. В ньому придбав кілька сувенірних магнітиків про Румунію.

Від Тального в Грецію на велосипеді

Згодом я пересікав кордон між Румунією і Болгарією. Одразу помітив від-мінність, що вже інша країна. Дорога рівна, широка, з малою кількістю машин. Радувало те, що часто проїжджав повз дубові, соснові ліси, а ще поля засіяні фіолетовими квітами лаванди. В місті Балчик, спустився доволі стрімким схи-лом аж до самого моря. Ніч я провів на території якогось кемпінгу. Зранку по-прямував на пляж, щоб скупатися у морі. Вздовж усього узбережжя розкинули-ся численні багатоповерхові готелі, санаторії і пансіонати. Місто Варна я досяг-нув ще до обіду, воно теж входило до мого маршруту. Далі я рухався на Південь в бік Бургаса. Тут частіше чулася українська мова, а на дорозі постійно зустрі-чалися автомобілі з українськими номерами. Ночувати зупинився на березі моря, на обриві, з якого стояв гарний вид на море, а ще я чудово розумів, що звідси відкриватиметься вранці чарівний схід сонця. До міста Бургас долав затяжний підйом на перевал, а потім спускався стрімким спуском, з якого відкривалися неймовірні краєвиди на приморські курортні містечка. Коли дорога проходила майже попід самим морем, то скористався нагодою скупатися в теплій воді. Зго-дом по обіді, минав Бургас і почав віддалятися від Чорного моря. Рухався сіль-ською місцевістю, машин ставало дедалі менше, їхати було спокійно і тихо, час-то виднілися гірські хребти на горизонті. Іноді зупинявся перекусити в кафе, спілкувався з привітними людьми. Наближався до кордону з Грецією, який про-ходить через перевал.

Греція зустріла мене жаркою і сонячною погодою. Перше грецьке місто, яке я відвідав, називалося Комотіні. По всій країні прокладено швидкісні платні автостради, і я чудово розумів, що мені по них їхати не можна. Просуваючись на захід, дістався берега моря, яке на карті позначалося як Фракійське. Воно бу-ло дуже мілким, а вода гарячою. Після прийому водних процедур, рухався, ми-наючи невеличкі грецькі села. Ближче до вечора наближався до міста Кавала, але не хотілося вже через нього їхати. І тут пощастило помітити кемпінг. Я вже давно мав намір щось подібне знайти. Кемпінг мав назву «Алесандро». На те-риторії розташовувалися кілька маленьких дерев’яних будинків, які можна було зняти. Коли прямував в бік ресторану, що знаходився на березі моря, то побачив машину, з якої лунав російський шансон. Одразу за рестораном пляж і море. Мені хотілося пошвидше розташуватися і скупатися в морі. Так як я приїхав на велосипеді, мав ночувати в наметі, то за кемпінг заплатив всього 7 євро на добу. Біля самого кемпінгу пляж був порожній, лише праворуч, метрів за 20 бавилися діти у воді. А зліва, на великій купі каміння сиділо двоє рибалок. Дно було ка-м’янисте. Коли заходив у воду, то ці два чоловіки на мене постійно дивилися. Просуваючись далі по дні, раптом відчув, що наступив на щось колюче. На ду-мці одразу з’явився морський їжак. Без паніки я відірвався від дна і просто по-плив. Ось чому так на мене дивилися ті рибаки. Після прийому морських про-цедур, заходився зводити намет і облаштовувати місце для стоянки. Поки цим займався, до мене підійшов чоловік, з машини якого грав шансон.
Познайомився з ним. Виявилося, що його звати теж Михайло, йому 30 ро-ків, сам із Росії, а жінка Аліна – з Одеської області, мають трьох дітей і вже да-вно живуть в Німеччині. Я з ними подружився й розбалакався, а вони запросили мене повечеряти до себе. Подружжя подорожує по Європі машиною з трейле-ром. На вечерю в них був дуже гарний і поживний стіл, меню з картоплею фрі, салат з королівських креветок і трохи м’ясного. Якось Міша запропонував мені лишитися ще на один день в цьому кемпінгу, і я подумав, що дійсно можна зад-нювати ще на день, заодно відпочити, набратись сил. На наступний день я по-слідував рекомендації Аліни, заходив у воду там, де піщане дно і мілкіше. Дійс-но, на цьому місці було набагато приємніше купатися, ніяких морських їжаків, медуз, каменів і гладеньке прозоре дно.

Більше залишатися тут не мав наміру, тому наступного дня попрощався з Мішою і Аліною, продовжив рух далі Грецією. Одразу проїжджав по красивій Набережній міста Кавала, вздовж вулиці росли апельсини. Зрілі плоди просто валялися на дорозі. Дорога йшла понад морем, звідки відкривалися гарні крає-види на бірюзові бухти, силуети гірських хребтів і острови, які виринали в да-лині. Ближче до обіду хмари розбіглися і виглянуло палюче сонце. Ще по дорозі зустрічалися плантації оливок і виноградники. Згодом море я проїхав. Це озна-чало, що вже почалася межа з півостровом Халкідіки. За кілька кілометрів по-мітив велике озеро. На березі цього озера, біля містечка Неа Аполонія, де не бу-ло жодної душі і розмістився на ночівлю. Перед містом Салоніки ремонтував пробите заднє колесо. Саме місто Салоніки не було бажання відвідувати але, щоб рухатися в напрямку гори Олімп треба його трохи зачепити. В кількох лю-дей дізнався, як їхати. Один з чоловіків розповів, що велосипедом по швидкіс-ній автостраді можна рухатися, тому я без вагань попрямував по ній. А ще, коли проїжджав повз пункт пропуску, де мені без проблем дозволили їхати, то взагалі у мене відпали усі сумніви щодо цього. Але поки прямував по цій дорозі, то два рази зупинявся для ремонту заднього колеса і пускався дощ. Довго мені не до-водилося радіти, адже на наступному пункті пропуску мене зняли з цієї траси на другорядну, яка проходила паралельно шосе через населені пункти. Чим ближче я наближався до Олімпу, тим загрозливіше виглядали хмари на небі. За-те тут побачив, як вирощують ківі. За кілька кілометрів до міста Катеріні на од-ному з пагорбів розкинувся вид на схили могутньої гори Олімп, вершина якої була вкрита хмарами. Зафіксувавши її на фото, прийняв рішення повернути до моря і там заночувати, що зробив. Місце вибрав просто чудове, море стояло спокійне, на пляжі не було зовсім людей, а з іншого боку на мене дивилися Зев-сові гори. Переночував я нормально, одне, що не влаштовувало, то це захмарне небо. Швиденько зібрався і вирушив в бік Катеріні і гір, які насуплено вигляда-ли. Як тільки минув місто, почав накрапати дощ. Гора Олімп знаходилась від мене праворуч. Згодом дощ перетворився в суцільну зливу. Одним чим я зне-хтував, так це тим, що не одягнув одразу дощовик, мої футболка з шортами промокли аж до нитки. Довгенько так плив, поки не заїхав в одне село, що зна-ходилось осторонь за два кілометри від шосе. Тут я переодягнувся в сухий одяг і накинув дощовик. У підніжжі Олімпу зупинився біля пекарні, перекусити га-рячими круасанами в центрі цього села, посеред якого стояла красива церква. Дощ трохи припинився на мить але знову почався суцільною стіною як тільки продовжив рух. Цей дощара не вщухав поки проїжджав горами. Мої сподівання виправдалися, коли скінчилися ці міфічні Зевсові краї і дістався міста Лариса. Тут вода з неба «вимкнулась» і визирнуло сонечко. Нарешті я видихнув з поле-гшенням. Далі їхалось набагато краще і легше. Ночувати зібрався не далеко від містечка Фаркадон на березі зрошувального каналу, на протилежному боці яко-го була розташована велика пасіка з більше сотні вуликів. Надалі погода теж не дуже радувала. Наступний день зустрічав мене мрякою і вона майже постійно супроводжувала до самого міста Трікала. В ньому я придбав кілька сувенірів про Грецію. Метеора – чергове визначне грецьке місце по моєму маршруті. Це свята земля поряд з містом Каламбака, що складається з безлічі православних храмів, розташованих на крутих високих скелях. Але бажання туди підніматися зі своїми речами не було. Тому я поспостерігав за цим місцем зі сторони.
Продавець сувенірів мені розповів, що далі за Метеорою в бік міста Яніна, більше 60 кілометрів почнуться затяжні підйоми і стрімкі спуски. В цьому пе-ресвідчився, коли долав підйом, якому не було ні кінця, ні краю. Кілька разів зупинявся для відпочинку, хоч і важкувато було, але з висоти відкривалися чарі-вні краєвиди на тутешні гори. Невдовзі дорога вела прямо, а згодом взагалі на спуск, що неабияк мене обрадувало. Я вже був зрадів такому полегшенню, аж поки не помітив попереду черговий підйом на перевал. Настрій відразу впав у мене, тому вирішив не рватись вже на гору, а готуватись до сну, та й погода різ-ко почала погіршуватись. Наступного дня, зібравшись із силами, відправився підкоряти грецькі гори. Доволі непогано давався перший бар’єр. Коли заспокої-вся з цим ландшафтном, то дорога на одному з перехресть переходила на швид-кісну автостраду, що мене трохи збентежило. Виїхав я на неї, а тут ще й дощ на додачу пустився. Часто траплялися не великі тунелі. Проїхав кілька кілометрів і проходив через пункт пропуску, де мені дали добро рухатися по цьому шосе, а вже за кілометр зупинила дорожна служба. Вони пояснили, що велосипедистам не дозволяється рухатися по автостраді і визвали поліцію. І тут я подумав, що все «приїхав» і наготовив гроші на штраф. Коли приїхала поліція, мої речі і ве-лосипед завантажили в машину автослужби, а я сів до поліцейських. Чомусь мені здавалося, що мене везтимуть у відділок, а привезли на дорогу по якій мо-жна їхати. Поліцейські і працівники дорожньої служби виявилися привітними людьми, розпитали про мою подорож, побажали щасливої дороги і поїхали геть.
Опинився я на якійсь горі, де було дуже холодно, вітряно, йшов без пере-стану дощ і жодної душі. Під час руху, мені стало холодно в руки і обличчя, хо-тілося пошвидше спуститися і зігрітися в першому попавшому кафе. Серпан-тинний шлях місцями був перекритий каменепадами. Як тільки помітив кафе, відразу зупинився біля нього. Замовив грецький салат і чашку гарячого чаю. Потім замовив ще одну чашку чаю. Зігрівшись, підняв настрій і продовжив ру-хатись далі, згодом навіть сонечко виглянуло із-за хмар. Але й тут радіти довго не довелося, стрельнуло заднє колесо. Причиною цього стало, протерта ободом покришка, що призвело до прориву навіть камери. Що я не намагався вдіяти, нічого не допомагало, латання теж було марним. Врятувала ситуацію ідея помі-няти покришки місцями, передню на задню, адже задня від ваги майже зноси-лась. Так і зробив, переставив їх місцями, а переднє колесо не докачував, щоб не вистрелило знову. Хоч поломку я усунув, то на приспущеному колесі упові-льнювався рух. Ці негаразди за весь день почали мене дратувати. Згодом розбо-лілась нога, та ще й знову дощ на голову. Ці події остаточно змінили хід моєї подорожі. Коли нарешті я дістався міста Яніна, прийняв рішення завершити цю мандрівку. Рейсовим автобусом повернувся до Салонік. У ночі, майже о півночі, перетинав нічне місто, прямував до аеропорту. Зате встиг побачити, як життя вирувало в центрі міста і повечеряти в місцевому фастфуді. В аеропорту, вже зранку, придбав квиток до Києва з пересадкою в Стамбулі. З Греції я вилетів близько 11-ої, а о 20-ій приземлявся в Борисполі.

Ось так не сподівано й скінчилась моя подорож Європою. Хоча трішки й засмутило, але ця поїздка була веселою, повна пригод майже щодня, наповнила мене позитивними емоціями, враженнями і спогадами на все життя. Вона три-вала 20 днів, загальною дистанцією 2300 кілометрів.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода