Цей чоловік відомий, авторитетний і впливовий. Про нього ходять легенди, до його думки прислухаються, його слово досить вагоме. Та й не дивно, адже багато років Олександр Володимирович займав керівні посади в регіоні. Він досвідчений політик, мудрий господарник, вчений. Олександра Черевка знають усі на Черкащині та й за межами рідного краю. І тим важче робити з ним цікаве інтерв’ю, адже це далеко не перше спілкування з журналістами «Нової Доби». Тому сьогодні ми намагалися уникнути загальновідомих фактів та поговорити з ювіляром про маловідомі сторінки біографії, гострі критичні моменти життя, особливі аспекти формування його як особистості, цікаві та неординарні події діяльності.
– Спочатку про коріння, адже то – початок усього. Звідки така безмежна любов до рідного краю, яку Ви з гордістю несете через усе життя?
– Природа й атмосфера Водяників на все життя стали для мене джерелом натхнення, патріотизму, любові до рідної землі, до її історії, культури, традицій. Моя мама, Оксана Артемівна, упродовж багатьох років обіймала важливу на той час посаду завідувача сільської бібліотеки. Батько, Володимир Петрович, розпочав роботу з дільничного в селі Водяники й усе життя працював в органах МВС, а після виходу у відставку в ранзі полковника працював юристом. Нині він – заслужений юрист України з трудовим стажем 70 років. Янголом-охоронцем, берегинею родинних традицій стала моя бабуся – Катерина Іванівна Чиженко (Гордій). Спільниками в дитячих розвагах і вірними супутниками в житті були і є старший брат Віктор та молодша сестра Алла.
Я завжди цікавився своїм родоводом. Від батьків дізнався про те, що дідусь Петро Кирилович поліг у 1942 році під Сталінградом, а прадіда Гордія Івана Васильовича за трудову еміграцію в США в селі величали «американцем». Один із двоюрідних дідусів, Черевко Матвій Кирилович, воював у лавах Української повстанської армії й був репресований. Родовід по лінії Черевків походить і від древнього козацького роду, і від відомого польського роду. Батькова мама, Копчинська Хима Степанівна, має польське коріння. У спадок родині дістався україно-польський родовий герб, який означає рух до перемоги, до істини з вірою у Всевишнього.
Ось усі ці складові – сила землі, родинні традиції, інтелігентність батьків, усвідомлення глибин свого коріння, збереження історичної пам’яті – і сформували мене як патріота рідного краю.
– У Вашій трудовій біографії багато цікавих фактів. Ви завжди були в пошуку нововведень, впроваджували цікаві ініціативи. Про що зараз приємно згадувати?
– З гордістю можу говорити про всі етапи трудової біографії. Ось для прикладу візьмемо банківську діяльність. Зокрема, у Золотоніському відділенні Агропромбанку «Україна». Ця установа свого часу стала своєрідним острівцем процвітання на тлі загальної кризи. За п’ять років у Золотоноші моїй команді вдалося вибудувати принципово нову систему відділення банку та відкрити 14 його філій. До слова, тоді ваші колеги із місцевих та центральних ЗМІ розповідали про мій передовий досвід, адже цей банк перший в Україні був зведений за європейськими стандартами. Далі упродовж 8 років на посаді начальника управління Нацбанку України в Черкаській області ми досить успішно впроваджували грошову реформу. Банківська система стала публічною і прозорою. Створено програму «Банк РЕВЮ» на обласному телебаченні. Саме тоді відбулася розбудова і становлення банківської системи області, яка успішно функціонує і до сьогодні, попри кризи та черговий етап реформування.
– А у громадсько-політичному секторі Ви теж були на «передовій»?
– Так, напевно, то моя доля. Політичне протистояння завжди потребувало немалої громадянської мужності. Особливо для посадовця, який обіймав одну з ключових посад в області. І я з гордістю зараз про це кажу вам. Я був поряд із Ющенком і 16 липня 2001 року, коли той під час традиційного сходження на Говерлу оголосив про намір створити опозиційний до Леоніда Кучми блок партій «Наша Україна». А у 2004 році став керівником передвиборчого штабу кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. І коли чинна влада сфальсифікувала вибори, брав безпосередню участь та організовував підтримку Майдану в Києві, а також очолював національно-патріотичний рух на Черкащині в боротьбі за справедливість.
І коли у мене став вибір – народний депутат чи очільник Черкаської ОДА, то я без вагань вибрав останнє. І пишаюсь досягненнями тих п’яти років! Тому, йдучи з посади, я сказав: «Доженіть мене!»
Про досягення в соціально-економічному розвитку регіону можу говорити безкінечно, але для прикладу зазначу: за ті п’ять років в області не було закрито жодної школи, жодного ФАПу, щорічно створювали понад 25 тис. робочих місць. В області сповна здійснювали соціальні виплати, розвивався малий і середній бізнес. По суті, утворився середній клас. Виробництво зростало високими темпами – 142 %, і це було перше місце в Україні. Середня заробітна плата зросла в 2,4 разу. Свої виробничі потужності в області розмістили такі промислові гіганти, як корпорація «Богдан», компанії «Нібулон», «Миронівський
хлібопродукт», «Надія», а також підприємства з іноземними інвестиціями – «Разек», «Галлахер Україна» та інші.
Суттєво нарощували виробництво й підприємства, що працювали в області давно: «Уманський тепличний комбінат», «Клуб сиру», «Маїс».
На превеликий жаль для Черкащини – і понині досягнень моєї команди тих років ніхто не перевершив.
– А «Золота підкова Черкащини» – нею теж пишаєтесь? Скільки ж критики лунало…
– У 2010 році новообраний Президент Віктор Янукович формально звільнив мене у зв’язку з завершенням каденції Віктора Ющенка. Але, знаєте, фактично це була розплата за національно-патріотичну позицію, що підтверджували подальші цькування та оббріхування. Погляньмо пильніше на цю програму (адже вона вирізняється з-поміж усіх проектів), і, будемо відверті, саме завдяки їй вдалося привернути увагу не тільки всієї України, а й світу до Черкащини. Це був період активізації процесу відновлення історичної пам’яті, повернення до пошанування державних символів та національних цінностей. Одночасно створювали відповідну туристичну інфраструктуру та здійснювали благоустрій населених пунктів, ремонтували дороги і мости. Обсяги інвестицій із державного бюджету на соціально-економічний розвиток області у порівнянні з 2000–2004 роками зросли вдесятеро. Ініціативу підхоплювали небайдужі до долі рідного краю підприємці-меценати, які спрямовували на виконання робіт і власні кошти.
Із 2005 по 2009 рік стартували роботи на 169 об’єктах культури, освіти, охорони здоров’я, будівництва підвідних газопроводів та газифікації населених пунктів, а також на інших інфраструктурних об’єктах.
Станом на 2010 рік Державна програма «Золота підкова Черкащини» з причини частих змін урядів у країні та постійного недофінансування була виконана на 60 %. Президент Віктор Ющенко в січні 2010-го продовжив виконання програми ще на 5 років.
Та після виборів нова влада передусім скасувала Указ Президента про «Золоту підкову Черкащини». Її представники на Черкащині докладали великих зусиль, щоб спаплюжити «попередників» і те, що вони робили. З однієї причини: «Золота підкова Черкащини» носила національно-патріотичний характер і підіймала український дух. За що її ініціатори і поплатилися.
Але я чітко переконаний: настане час, і наша справа розбудови Черкащини (а, отже, і відродження України) саме через реалізацію «Золотої підкови Черкащини» продовжиться.
– Багато членів Вашої команди називали Ваш стиль керівництва «з холодком». Прокоментуєте?
– А хто це Вам сказав? (Сміється – авт.). Знаєте, може, так і говорили, адже, даючи настанови держслужбовцям, я завжди повторював: «Правильно розставляйте інтереси: на першому місці – державний, потім регіональний, потім корпоративний, а вже потім власний… і дивіться не переплутайте!»
Головним завданням влади вважаю захист прав, свобод, законних інтересів і безпеки життєдіяльності громадян, як не пафосно це лунає. А ще я ніколи не скаржився на попередників. Працював віддано, як людина, керівник, патріот, громадянин, фахівець.
– Напевно, саме через ці життєві принципи Ви маєте неймовірну кількість відзнак і нагород, і ми хотіли би про них згадати з нагоди ювілею.
– Про це вже сказано й написано не раз. Звісно, я безмежно пишаюся своїми досягненнями, проте девізом мого життя завжди були і є слова: «Мовчки натхненно працюй, роби конкретні справи, а слава тебе наздожене!» Тому краще поговорімо про сьогодення.
– Домовилися. ЧНУ за Вашого ректорства змінився, і це помітно неозброєним оком. Які акценти Ви поставили б у переліку змін та досягнень вишу?
Я очолюю Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького з липня 2014 року. І потрапив до когорти українських ректорів, які першими (відповідно до Закону «Про вищу освіту») очолили заклади вищої освіти шляхом прямих виборів. Звісно, відзначу співпрацю із закордонними інституціями, що ведеться у межах чинних двосторонніх угод (їх понад 100), участь у міжнародних грантових проектах. Крім того, відкрито кафедру військової підготовки, де готують молодших офіцерів запасу; ННЦ «Інститут міжнародної освіти», що навчає іноземних громадян із понад 40 країн світу; НЦ «Медичний інститут ЧНУ ім. Б. Хмельницького»; створено ННІ природничих і аграрних наук, запроваджено дуальну освіту, засновано Центр аналітичних досліджень «PRAGMA». За 4 роки в університеті з’явилося 17 нових спеціальностей. Виш піднявся у більшості загальноукраїнських рейтингів та потрапив до всесвітніх, випереджаючи всі ЗВО Черкаської області. Маємо ще декілька досить амбітних проектів для реалізації, але то вже тема окремої великої розмови.
– Як Вам вдавалося і вдається поєднувати роботу та родинні обов’язки? Сім’я є для Вас у цьому випадку опорою, джерелом натхнення чи місцем спокою та відновлення?
– Скажу так: доля не завжди була прихильною до нашої родини. Часом у зв’язку з переїздами, змінами суспільного устрою ми ризикували і собою, і кар’єрою, і добробутом. Але праця, наполегливість, упевненість у собі і в людях дозволяли знову бути на висоті.
Моя дружина Катерина Георгіївна є вірною берегинею сімейного вогнища. Саме їй я присвячую свої досягнення і здобутки. Споруджений із любов’ю парк назвав її ім’ям, і переконаний, що Дружина – через шлюб та Божественне вінчання – найрідніша людина, з якою отримуєш можливість реалізувати смисл життя.
Повагу до мене як до батька родини Катерина Георгіївна прищепила нашим дітям. Сім’я завжди і в усьому мене підтримує. Навіть коли поринав у вир політичної боротьби. До речі, саме у ті складні часи ми вирішили повінчатися. Обрали для цього церкву Святого Іллі в Суботові. Поряд були найближчі друзі й діти.
Звісно, нелегким виявилося і випробування посадою керівника Черкаської ОДА, що вимагала повної самовіддачі. Але щоб досягти успіху, треба часто бути безжальним до самого себе, і в цьому я переконався на власному досвіді. Доводилося жертвувати багато чим, зокрема і спілкуванням із рідними. Тому особливо цінувала наша родина ті дні, коли всі збиралися разом.
І нині в незабутній атмосфері батьківського дому і водяницьких краєвидів ми часто збираємося уже з дорослими дітьми – Ольгою та Віктором, їхніми обранцями – дружиною Віктора Ніною і чоловіком Ольги Максимом. Пишаюсь онучками Олею та Нікою! Безмежно люблю їх, вони – неймовірна сила, що дає заряд на подальші звершення!
Ми ще довго і багато говорили: про національну ідею, про філософію, про віру, про хобі. Звісно, і про мрії та плани. Але весь обсяг розмови ніколи не ляже на один газетний аркуш, адже Людина з таким потенціалом та досвідом аж ніяк не вміщається у рамки, що відведені часом та планами. І тут уже мова не лише про формат інтерв’ю, а й загалом про його життєві принципи та надбання.
Щиро вітаємо ювіляра! Бажаємо міцного здоров’я, реалізації всіх задумів! Процвітання та миру!
Спілкувалася Олена Столяр
