Півтори сотні кілометрів по карколомних черкаських дорогах – і ви на Маньківщині. Туристичне серце району – селище Буки, відоме унікальним каньйоном. Через величезні гранітні брили його називають «маленька Швейцарія», або «український Стоунхендж». Кажуть, цим скелям 2 мільярди років. Звідки таке диво на Черкащині, достеменно ніхто не знає. Туристами тут нікого не здивуєш. Усім кортить порівняти фото з інтернету із реальною красою. Активно користуються природними декораціями для зйомок шоу-програм, кіно та реклами.
– Там, де показують гори, то все у нас знімали. Ніякі то не Карпати, – каже місцева гід Лариса Бабак.
«Зупинись, мить, ти – прекрасна» – оце якраз воно. Через греблю вода стікає водоспадом і б’є між скелями донизу. Шумить, звивається, піниться і зносить усе на своєму шляху. Де обриви стають крутішими і сягають до 30 метрів заввишки, течія заспокоюється. Охопити цю дивовижу сповна не вдається ні оком, ні об’єктивом.
Якщо приїхали в Буки, одягайте спортивне взуття! Обов’язково! Гірський фітнес вам забезпечений. Беріть із собою воду, намастіться кремом із високим УФ-фільтром, бо засмажитесь, як на пательні, і залиште мобільний вдома – тут все одно немає зв’язку. Іще не сподівайтеся на туроператорів, зазвичай, вони висаджують групу біля водоспаду «Вир», який місцеві називають «Вікторія», і не показують скелі Бегемот, Роман і Романиха, Розбите Серце та Радіон. Якраз там можна зробити неймовірні фото, побачити першу українську ГЕС і покататися на човнах по течії Гірського Тікича.
Влітку в Буках аншлаг, тому місцеві не проґавлюють моменту. Цьогоріч фортуна привела сюди BUKY GRILL FEST – перший подібний фестиваль у цій місцині. Гостей з порогу зустрічають місцеві пастухи, на центральній площі розмістилися народні майстри, дівчата співають пісень, усіх приїжджих частують хлібом і медовухою. Вона тут особливо смачна.
Їдемо далі. Через терни і багнюку таки вриваємось на фестиваль. А тут ф’южин: глечики, короваї, кальяни, барбекю, шоу-програма і вино. Ліворуч такі скелі, що не кожна пташка перелетить, праворуч – річка в лататті. Сонце смалить, і кругом файні бучани.
Уздовж каньйону, традиційно, купа локацій, щоб розважитись, попити і поїсти. Вхід до фуд-корту і сцени загороджений стрічкою.
– Сто гривень за вхід, – каже хлопчина із бейджем «волонтер». – Он там купуєте і на виході потім показуєте.
Так он чому тут люду кіт наплакав. Організаторів зрозуміти можна, бо приволокти в таку гущавину купу техніки і всілякого добра – задоволення недешеве. Та для місцевих, очевидно, дорого, а гості бродять вздовж каньйону і не можуть вгамуватись від фотосесій. Для чого Букам фестиваль, пояснює організатор Сергій Юрчик.
Коли спека трохи спадає, на сцені починаються виступи. Дівчата з тріо «Унісон» розбурхують публіку українськими піснями, далі Олексій Юрін разом із Владом Придатченком і Олесею Бойко вражають експериментальним мистецтвом і відриваються наповну в перервах.
Поки на сцені гамірно, в долині їдять. А годують тут дай Боже: юшка в казані, м’ясо і овочі на грилі, духмяна картопля і стегенця, медовий квас. Словом, проковтнути язика.
Після тривкого обіду йдемо на винну дегустацію із професійним сомельє Ігорем Максименком із Умані.
– Я люблю вино пити, робити і ділитися, – зізнається винороб. Займаюся виготовленням вже 5 років. Це ціла філософія.
Потім показує свої нагороди, пляшки і бокали. Каже, що треба смакувати вино трьома ковтками, сьорбаючи і вдихаючи. Це якщо коротко. А взагалі, лекція пана сомельє тягне на дисертацію. Згодом таки дає скуштувати напої, і ось воно: «Аліготе», «Каберне», «Сапераві», і пора вже їхати додому, бо дегустація пройшла успішно.
Особливо стійкі лишаються годувати комарів і слухати хедлайнерів фесту – гурт «ХАС», а ми прямуємо додому, щоб повернутися наступного разу в кросівках, з наметами і кремом від засмаги. Буками не наситишся за раз. Хочеться знову і знову.
Вікторія Пожар
