А який «комфорт» у них на робочих місцях, робітниці розповідають зі сльозами. Через те, що на умови праці ніхто не звертає уваги, люди стоять і воді, ноги клякнуть, а за комір капає вода зі стелі. Навіть у зимовий час цехи не опалюються. Задубілі від холоду руки гріють (не жахайтесь непосвячені в тонкощі роботи птахозабійного цеху!) об тушки щойно забитих курей. Рукавичок, як і спецодягу, ніхто не видає, скаржаться робітниці, тому грибкові захворювання рук, простуди – звична річ. На понаднормові роботи вже ніхто не звертає уваги, навіть робітники з цим змирилися. Коли треба, працюють не до 17-ї вечора, а буває, що до півночі й довше, якщо є виробнича необхідність. За вимогою керівництва виходять і у вихідний. Якби власники підприємства дотримувались законодавства, то мали б оплатити це у підвищених розмірах. Якби ж то все було по закону! Та навіть усі ці беззаконня якийсь час робітники терпіли, доки їм, хоча й з певними затримками, платили зарплату. Але виплати стали затягувати щодалі на довший час. Врешті, через півроку після попереднього бунту з такої ж причини, колектив знову застрайкував. Замість іти в цехи, робітники цими днями зібралися перед входом до адмінбудинку на мітинг.
Повідомляє кореспондент «Нової Доби».
– Ми навіть не знаємо, на яких умовах працюємо, скільки маємо зароблених грошей, бо ніхто не хоче пояснити!
– Працюємо в шкідливих умовах, але про законні компенсації – навіть не заїкайся!
– Жінка, яка сама важить 60 кілограмів, за зміну вручну перекидає 20 тонн курячих тушок, а їй ще й зарплати не видають!
– У мене газ відрізали, бо немає чим платити! І в школі не питають, чи мама отримала зарплату, коли треба вносити ті благодійні, бо інакше дитина – як ізгой!
Такі думки звучали у виступах мітингувальників. Говорили, що не стануть до роботи, доки їм не виплатять гроші хоча б за березень.
Цього разу пояснень начальника золотоніського цеху ТОВ «Армбудкомфорт» Віталія Залевського ніхто слухати не хотів. Мовляв, уже наслухалися. Тим часом кілька машин з привезеною на забій птицею стояли під воротами підприємства. Одначе й це не могло змусити людей приступити до роботи. Вони вимагали зарплати. На цей раз дочекалися навіть генерального директора товариства Володимира Забродського з Києва. Та коли він знову показав графік погашення заборгованості, робітники вибухнули обуренням: скільки можна замилювати людям очі, вкотре показуючи папірці? Начальницький тон Володимира Геннадійовича ще більше роздратував страйкарів. Усі кричали, і вже ніхто нікого справді не чув.
Врешті обрали профком, якого досі на підприємстві не було, і послали в начальницький кабінет на переговори. Забродський говорив про свої економічні труднощі, про подорожчання долара, через що підприємство терпить збитки. Що він радий виплатити все і сьогодні, але не має з чого. «А нам що робити?» – запитували робітничі посланці, і на це питання в Забродського відповіді не було. Врешті він поставив ультиматум: або люди стають до роботи, і він у кінці дня виплачує кожному по 500 гривень заборгованих заробітків, а до кінця червня погасить усі борги, або зараз же повертає усі машини з привезеними курми і відправляє в інший забійний цех – на Чернігівщину, а золотоніське підприємство від сьогодні закривається. Отож близько 200 людей втрачають роботу. Обраний профком не взявся доносити до людей такий ультиматум і порадив гендиректорові зробити це самому.
Цього разу Володимир Геннадійович хоча й говорив майже те ж саме, що й перед цим, але тон розмови змінив. Намагалися допомогти вирішити кофлікт місцеві депутати Тетяна Говоркова і Олексій Кібальник. Отримавши від Володимира Забродського чесне слово, що виплатить усі борги, вони порадили, що все ж таки краще синиця в жмені, аніж журавель у небі, якого не факт, що впіймаєш. Тобто ліпше сьогодні мати хоч якісь гроші і залишити в місті підприємство на 200 робочих місць.
Поставши перед таким вибором, робітники завагалися. Вони хотіли якщо не все, то значну частину заборгованого негайно. Директор же був непохитним: у нього такої можливості сьогодні немає. Постоявши ще деякий час, люди, хоча й дуже неохоче, таки пішли працювати. Увечері їм справді видали по 500 гривень На якийсь час конфлікт залагодили. Чи надовго?
