Уперше в Україні під час відбору майбутніх працівників правоохоронних органів було залучено представників громадськості. До кожної комісії входило по одному-троє членів громадських організацій Черкас. Громадські діячі разом із представниками МВС, поліцейськими з Києва та психологами визначали, хто ж із 5,5 тисячі претендентів дійсно гідний високого звання «нового полісмена». Співбесіда була третім і завершальним етапом відбору після перевірки фізичних можливостей майбутніх патрульних та тесту на логіку, а отже, найбільш відповідальним етапом. Про свої враження від співбесід, несподівані відповіді та кандидатів, які найбільше вразили, нам розповіли Ярослав Лавров та Наталія Вернидуб.

Ярослав Лавров, голова координаційної ради ГО «Асоціація громадських ініціатив «Місто на «Че»:
– За один повний день через нашу комісію пройшла 51 особа. Хочу зауважити, що інтерв’ю зазвичай були короткотривалими – до п’яти хвилин. Але за цей час уже можна було скласти судження про те, підходить людина для служби чи ні. Претендентів перевіряли на емоційну стійкість, уміння викладати свої думки, стресостійкість, мотивацію, швидкість реакції, рівень агресії, ставлення до прав людини. Людей оцінювали за бальною системою – максимально 4 бали. Категорій у нас було теж 4: однозначно підходить, однозначно не підходить, резерв, або ж робота в офісі (якщо бачили, що людина добре проявить себе саме в «офійсній» роботі, а не в патрулюванні вулиць, то відразу запитували її, чи готова взяти на себе такі обов’язки). Питання ставили найрізноманітніші, але більшість – провокаційні, на кшталт «Чи стрілятимете Ви у беззбройну людину, якщо отримаєте такий «наказ»? Із цікавих провокацій: один із членів комісії нібито випадково щоразу зіштовхував на підлогу пляшку з водою, щоб перевірити реакцію кандидатів. Жоден не зловив. Чи готові ризикувати життям?» Або: «Чи заарештуєте власного батька, якщо він скоїв правопорушення?» До речі, на запитання: «Що Ви вчините, якщо Ваш напарник візьме хабар?» багато хто відповідав: «Нічого, це ж мій напарник». Багатьох також «вганяло в ступор» запитання про те, чи готові вони отримувати зарплату 1 500 гривень перших півроку. Деякі люди після цього відразу відмовлялися. Але були й, навпаки, ті, котрі до цього зароб­ляв більше 10 тисяч у місяць, і гроші не були для них мотивацією йти служити. В основному це 30-35-річні люди, які вже чогось досягли в житті, мають квартиру, машину, певинй статус і таким чином хотіли випробувати себе, «перевірити на міцність». Не сказав би, що був якийсь певний тип людей, які прагнули стати полісменами. Серед пошукачів: юристи, випускники Інституту пожежної безпеки, вчителі, екологии, медики, слідчі, міліціонери, конвоїри, «Грифон», спецназ Внутрішніх військ «Соболь». Колишніх працівників розформованого «Беркута» не траплялося, але були такі, котрі без вагань били б і стріляли мирних мітингувальників, тобто типові «Беркута». Із колишніх міліціонерів проходив приблизно один із чотирьох.

Наталія Вернидуб, активістка Координаційної ради сил Майдану:
– У комісії з відбору поліцейських працювала три дні. За цей час перед очима пройшло 130 людських доль. Різні є хлопці й дівчата. І всі вони – ілюстрація до нашого життя, життя області, України, нашої історії, людських стосунків. Одного дня, наприклад, було багато діючих міліціянтів – «даішників», але всі вони мали досвід роботи дільничними інспекторами. Історії вражають, незважаючи на те, що нас усіх колишні «менти» дратували, ми їм суцільно недовіряли.
Воїни АТО – окрема тема. Молодші хлопці справляються з пережитим, чоловіки старшого віку (за 32) вже не можуть приховати посттравматичного синдрому. І я чомусь упевнена, що ніхто з офіційних осіб не переймаються їхньою реабілітацією та можливістю працевлаштування, а волонтери навіть не знають про цих хлопців, ніхто офіційно контактів не дає й не сповіщає хлопців про можливості. Іноді перед нами розгорталися сімейні драми, іноді сміялися з кандидатів. А одного дня була реально крута жінка – переселенка з Донбасу, але говорила вона вишуканою українською мовою, говорила легко й було видно, що це її рідна мова. Вища освіта проявлялась у всьому – від зовнішнього вигляду, манери поведінки до вміння аргументовано викладати свою думку. Вже не дочекаюся, коли нова поліція буде патрулювати місто, обов’язково знайду привід їх викликати. От просто так, щоб іще раз поспілкуватися.

Усі опитані з позитивних моментів відзначали чітку і злагоджену роботу комісій та відсутність «договорняків». Якщо у членів комісії виникали розбіжності в позиції щодо певного кандидата, то його максимум могли відравити у резерв. Кожен наголошував на тому, що рік-два тому навіть подумати не міг про змогу прямого впливу на відбір поліціянтів. Серед побажань громадських діячів – не зупинятися на досягнутому і включити громадськість до переатестаційних комісій для слідчих.

Які очікування від роботи «нових поліцейських» у Черкасах?
Про це ми запитали в експертів,
котрі брали участь у відборі полісменів, а також раніше працювали у правоохоронних органах.

Сергій Овчаренко, заступник голови Черкаської ОДА, працював на посаді прокурора Черкас:
– Згадайте ту рекордну кількість охочих узяти участь у відборі до нової поліції, серед яких було багато молоді. Це говорить про те, що вони – свідомі. Окрім того, у створенні нової поліції активну участь брала громадськість, адже представники від неї були у складі комісій.
Маю сказати, що коли буваю в районах (ще навіть будучи радником очільника області) й цікавлюся, чи довіряють люди старій системі правоохоронних органів, найчастіше відповідають, що «ні». Це є підтвердженням того, що реформа – на часі. А одна з головних її цілей – підвищення рівня довіри громадян до правоохоронних органів. Відтак люди довірятимуть і владі в цілому.

Андрій Кравець, журналіст, радник голови Черкаської ОДА, 6 років працював в органах внутрішніх справ, службу закінчив на посаді заступника начальника міськрайвідділу ВС:
– Я точно не в тому віці, щоб для довіри було достатньо красивої форми і гарних авто. Маю декількох знайомих у новій патрульній поліції, і кожен (кожна) із них викликав довіру в мене ще до того, як стати поліцейськими. Абсолютно позитивно оцінюю і роботу очільника обласної поліції Владислава Пустовара. Хотілося б, щоб він залишався на цій посаді. Так само радий за декількох знайомих, які працювали в міліції, і, пройшовши переатестацію, продовжують працювати в поліції.
З усіх нововведень вважаю недоречним лише ліквідацію УБОЗу як окремого підрозділу. У час війни, коли країною «гуляє» безліч незаконної зброї, а певні групи готові скористатися нестабільним часом для розгойдування ситуації всередині держави, згодився б досвід оперативників Управління по боротьбі з організованою злочинністю, а також досвід їхнього спецпідрозділу швидкого реагування «Сокіл».

Михайло Малінін, член комісії з відбору «нових поліцейських», голова ЧММГО «Демократичні перетворення України»:
– Від відбору кандидатів у патрульну поліцію двояке відчуття: з одного боку, він проходив чесно, прозоро, із залученням громадськості. Але разом із тим нехтували деякими положеннями Закону. Так, відповідно до ст. 51 Закону України «Про національну поліцію», здійснювати відбір повинна була одна комісія. Натомість, їх було створено 6. Причому склад цих комісій постійно змінювався. Слід зауважити, що представників громадськості мала б обирати черкаська облрада, проте цей принцип також було порушено. Під час відбору відсіялося дуже багато кандидатів, адже було бажання обрати найкращих. Сподіваємося, що нові патрульні поліцейські назавжди зламають систему, що для них головним пріоритетом буде закон, а не вказівки начальства, що вони будуть захищати простих людей, а не владу. Дуже хотілося, щоб черкащани перестали боятися правоохоронців, а почали їх поважати.

Ірина Коваль