Громадські слухання щодо забудови в Соснівці знову «перенесли». Анонсовані слухання стали просто громадським обговореннями з голосуванням, оскільки з часу попередніх не минуло десяти днів. Аби висловити власну думку, у Будинку Кулика зібралося близько 300 черкащан, хоч зареєструвалося лише біля 200.
З боку противників забудови виступило 5 спікерів, серед яких депутати обласної та міської ради, громадські діячі та пересічні громадяни. Представник фірми-забудовника ПП «Міськбуд-плюс» Олександр Олененко вийшов під крики «ганба», але через шум у залі пояснити своєї позиції так і не зміг.
Урешті-решт, проголосувавши «паспортами» присутні вирішили перенести громадські слухання із забудови Соснівки на 18 лютого (зібрання відбудеться о 14-00).
У зв’язку з цим «Нова Доба» розпочинає цикл публікацій про прибережну зону мікрорайону Соснівка, у якому може виникнути майбутня забудова. Редакція намагатиметься врахувати думки всіх учасників конфлікту та експертів – екологів, геодезистів, архітекторів, краєзнавців та пересічних громадян.
Перша публікація – про історію Соснівського курорту, яку журналістам розповів краєзнавець Борис Юхно.
У Соснівку їздили з Варшави
− Соснівка – це південно-східна околиця Черкаського бору. Унікальність цього масиву полягає в тому, що сотні тисяч років тому льодовик, який тут проходив «зім’яв» рівнинну поверхню, сформувавши яри і балки. Клімат, який унаслідок у нас сформувався, чимось схожий на балтійські варіанти, − коментує Борис Юхно. – Щоправда початок використання деревини з Соснівки був усе-таки промисловим. У середині 18 століття сосни цього лісу почали використовувати для корабельного промислу та будівництва військових поселень у Катеринославі (нинішнє Дніпро) та Херсоні.
За словами Бориса Юхна, черкаський «придніпровський» сосняк входить до складу одного з трьох природних заповідників. А от курортна історія соснівки нараховує лише одне століття. Сталося це на початку 20-го століття з легкої руки поміщиці Балашової, яка володіла маєтками у Мошногір’ї та лісами поблизу сучасних Черкас.
− У той час 23 та 24 квадрати Дахнівського лісництва були відведені під оздоровчу зону. Тоді ж почалося будівництво Соснівських дач, рештки який можна побачити там і досі. Тоді це був комплекс – Черкаська Соснівка, Дахнівка і село Василиця (нині це околиці Черкас). Зелений туризм в ті часи процвітав. Відпочивали люди «середньої руки», які привозили на дачі на літо своїх дружин і дітей. Тоді ж до Черкас ходив «причіпний» вагон із Варшави, але Польща у той момент входила до складу Російської Імперії, тому «закордоном» це не вважалося. Відпочивали в Соснівці і члени царської сім’ї, але це були досить далекі родичі правителів Російської Імперії. Власне про «самодержців», звісно, не йдеться, − розповідає Борис Юхно.
Черкаси мали бути «прикурортним» містом
Справжнього розквіту Соснівський курорт зазнав після революції 1917 року. Уже з середини 20-х років 20 століття почалося освоєння Соснівки як курортної зони для робітників та колгоспників. У кращі свої роки курорт приймав до 12 тисяч відвідувачів за сезон, у той час як в Черкасах жило всього 50. Деякий час навіть планувалося перетворити Черкаси на прикурортне місто, інфраструктура якого обслуговуватиме всесоюзну здравницю (серед відпочиваючих були кращі працівники практично з усієї європейської частини Радянського Союзу). Проте планам завадила війна. А вже з початку 50-х років, після отримання статусу обласного центру, Черкаси почали розвиватися як промислове «місто хіміків».
− Звісно, частина санаторіїв таких як «Україна», «Першотравневий», «Маяк» − лишилися там і досі. За обласною лікарнею можна побачити ці старі приміщення, але кожен з нас розуміє, що можливо, було б і непогано побудувати там щось, але ж одним будинком чи забудовою території довкола «дачі Андрєєва» все не закінчиться. Врешті через 20 років ліс перетвориться на кілька мікрорайонів, розділених по периметру сосновими посадками, − розмірковує Борис Юхно.
Чи варто будувати на місці протитуберкульозного диспансеру?
Ще одна проблема, про яку, за словами краєзнавця, майже ніхто не згадує, це підступна «паличка Коха», яка може очікувати будівельників у землі довкола колишнього протитуберкульозного диспансеру двадцять і більше років.
− У Європі лише з цієї причини заборонили б будь-яке будівництво. Безумовно, це питання треба вивчати, адже понад 20 років на цій землі лікувалися люди з «сухотами», частина з них – із відкритою формою і ніхто не знає, до яких наслідків приведе виривання котлованів на цьому місці з подальшим постійним проживанням там людей, − пояснює Борис Борисович.
Ірина Семенова
