Громадська ініціатива назвати одну з черкаських вулиць іменем наших земляків, одних з перших авіаторів братів Касяненків цілком слушна, і дивно, що цього не сталося раніше. Однак, на початку ХХ століття не лише вони прокладали дорогу в Небо. Тож яким був наш черкаський переддень космічної ери і хто його герої?

Юрій Тереверко: одинокий Ікар
Народився у Вільшаній Слобідці на Уманщині 1888 року в багатодітній селянській родині. З-поміж 13 братів та сестер вирізнявся тим, що змалечку мав золоті руки й технічну клепку. Майстрував все й з усього, що в ті руки потрапляло, за що йому інколи добряче перепадало, бо в діло могли піти потрібні в господарстві речі. Якось навіть решето й коловорот стали… лірою.

Став підручним у свого діда, «штатного» майстра в маєтку поміщика Майєнндорфа. Цей пан мав велику бібліотеку й добру вдачу, тож у вільний час Гриць занурювався в наукові журнали. Не все в них було зрозумілим, але проілюстровані ідеї й винаходи тлумачення не потребували. Затоваришував із синами Майєндорфа – студентами, що приїздили додому на канікули. Ті й розповіли йому, що невдовзі прийде час, коли люди літатимуть так же звично, як тепер їздять возами й показали картинки аеропланів.

Юний Тереверко не хотів чекати, допоки полетять всі. Із дощечок і рядна майстрував крила і літав з клуні, інколи встигаючи зробити кілька помахів. Одного разу долітався до серйозної травми ноги…

У 1906 році Григорій подався на заробітки до Тифлісу, де жив земляк Нечипір Савелів. Там склав іспити на поштаря, став на грузинський лад Георгієм і отримав вільний доступ до газет та журналів. Кар’єра складалася успішно (хлопець був відчайдухом, одного разу в сутичці з грабіжниками у горах врятував чималі казенні гроші), отримав чин. Але головне – Тереверко вже проштудіював усю літературу з повітроплавання, праці професора Київської політехніки Делоне, конструкції монопланів та біпланів Лілієнталя, Пільчера, братів Райт… І розпочав робити власний. Довелося перейти мало не на хліб і воду, зате на полотно, бамбук, деревину грошей вистачало, ще й додому відправляв.

Георгій мешкав у Сабуртало, тоді – передмісті Тифлісу, нині це район Тбілісі. Там у нього був сарайчик-майстерня, ще й дуже підходящий для випробувань похилий пагорб неподалік. 1908-го на схилі, точніше – зі схилу, й відбулися перші випробування того, що тепер називають базовою конструкцією. Польоти тривали півхвилини чи трохи більше, відстань долалася незначна, але ж небом!

Успіх буквально окрилював, з’являлися нові розробки. Самоук не хотів копіювати чужі, тому нерідко його технічні рішення були доволі несподіваними. У 1910 році про Тереверка вже пишуть газети, його демонстраційні польоти збирають натовпи. Особливо відтоді, як авіатор взяв із собою в політ місцевого хлопчика, який теж марив небом. Та польоти на основі висхідних потоків вже не задовольняють Тереверка ані теоретично, ані практично. Потрібен мотор!

Починається тривале листування з потенційними російськими та закордонними меценатами. Одні не вбачають в повітроплаванні перспективи, інші не хочуть конкуренції: як для одинака, Тереверко й так занадто високо злетів. Зрештою, народний збір коштів, а потім графиня Воронцова-Дашкова приносить необхідну суму.

Політ на аероплані був призначений на 18 січня 1912 року. Уночі здійнявся шквальний вітер, що до ранку трохи вщух, але ні-ні, та й вибухав такими поривами, що й на землі з ніг збивало. Друзі вмовляли Георгія відкласти політ, та той був невблаганним: це триватиме зовсім недовго, може й вдасться «проскочити». Тим більше, що все довкола заставлено фаетонами й високі гості хочуть бачити, на що були витрачені гроші.
…Літак розламався навпіл у найвищій точці польоту. Праве крило врізалося в землю, а Георгія з уламками лівого, які не було часу відчіпляти від руки, терміново доправили до лікарні. Безліч переломів та внутрішніх забоїв шансів не залишили – 21 січня його не стало.
Після похорону Тереверка пристав описав майно загиблого. Список мав шість пунктів: аероплан власної конструкції, дерев’яна етажерка, інструменти, пальто, стоптані черевики, стара суконна шапка. Могили авіатора не збереглося, але в тбілісському Сабуртало є вулиця Георгія Тереверка.

Касяненки проти Райтів
Брати Касяненки – Іван, Андрій та Євген – авіатори, чиї імена вкарбовані у вітчизняну історію підкорення неба. Ще б пак: вони стали одними з перших, кому вдалося піднятися в повітря на моторизованому аероплані. Сталося це 31 серпня 1910 року на черкаському військовому плацу. Свій літак Касяненки збудували зі штовхаючою установкою двигуна «Анзані» потужністю 15 кінських сил і був він із переднім кермом висоти, стабілізатором та кілем напряму на хвостовій фермі. Тобто, справжній тогочасний літак – біплан, такий, якими ми їх знаємо зі старих кінохронік.
До речі, щоб випередити з польотом «піонерів неба» і теж братів Райт, землякам забракло тисячі карбованців. Мали б вони ті кошти – перший розділ історії світової авіації був би іншим.

Дані про їхній родовід та перші власні кроки хлопців у житті дещо різняться, але на загал виходить, що в Черкаси їхній батько, заможний селянин Іван Касяненко, перебрався з Полтавщини, аби дати синам хорошу початкову освіту, а згодом і вищу. Купив хату на Казбеті, діти пішли до місцевої чоловічої гімназії. І вже там всі троє, як один, захопилися ідеєю повітроплавання. Після прочитання роману Жюля Верна навіть сплели з лози великого кошика для повітряної кулі. Однак, згодом «переключилися на крила», бо дізналися про Олександра Можайського…

Відомо, що політ першого пілотованого літака «Флайєр-1» у 1903 році тривав усього 12 секунд. Апарат Орвіла та Уїлберта Райтів пролетів якихось 200 метрів, однак цього вистачило, щоб американські брати офіційно стали першими людьми, що у такий спосіб підкорили небо. А за кілька років до цієї події в одній з київських губернських газет було надруковано оголошення, що могло змінити історію, якби на нього відгукнулися меценати. «Шукаю 1000 карбованців для будівництва аероплана власної конструкції. Той, хто позичить, матиме хороший прибуток. Є.Касяненко», – таке оголошення у 1900-му неодноразово друкувалося у солідній газеті «Киевлянин». Подавав його… 12-річний хлопчина, допомагаючи таким чином старшим братам.
Їх мрія будувати літаки здійснилася тільки через 10 років, коли вони вже вчилися у Київському політехнічному. Раніше кожен із братів, продемонструвавши батькові атестат зрілості, як винагороду отримав по 500 карбованців. От, власне, ці гроші, фундамент майбутнього фінансового достатку, брати й «запустили в небо».

Минали роки, упродовж яких Касяненки жодного разу не зрадили мрії й не відклали справу повітроплавання як дивну й красиву забаганку юності. П’ять моделей повітряних машин зробили вони у 1910-1917 роках. 1921-го навіть сконструювали літак для розвідки. До того часу й згодом всі так чи інакше заявили про себе у громадському та навіть політичному житті. Зокрема, Євген якийсь час навіть був урядовцем Центральної Ради. Цього виявилося достатньо, щоб 1937-го його заарештували як учасника українського націоналістичного підпілля (а формальний привід – просто божевільний: за недостатньо досконалий переклад праць Леніна українською мовою). 1938-го Євгена розстріляли, й слідом взялися за Івана. Згадали йому брата, а заодно приплели «ворожу діяльність на викладацькій посаді». Засудили на 25 років заслання, але на копальнях найстарший з братів помер вже невдовзі. Лише Андрієві судилося померти без «сторонньої допомоги»: це сталося 1946-го, коли чоловікові ледь виповнилося 60. Проте, ще в 1930-х «крилатого Касяненка» позбавили усіх посад й до авіації більше не допускали.

Яків Український: підкорювач стратосфери
Він народився у Черкасах 1903-го. Навчаючись у міській гімназії, зацікавився авіацією, але його молодість припала на роки, коли на землі вимагалося новий лад навести. Пройшов усю Громадянську, воював проти білополяків та врангелівських білогвардійців. Зрештою, після закінчення Військово-повітряної академії імені Жуковського, став льотчиком та військовим інженером третього рангу.

У 1930-х Союз впрягся у своєрідну «технічну гонку наддержав». Штати, Британія, Німеччина, а відтоді – й СРСР, почали змагання за підкорення самого далекого неба, стратосфери. Літальні апарати країн піднімалися вище й вище, аж допоки не подолали 12-кілометровий рубіж. Але далі… Далі спрацьовували суто технічні «гальма», що ставили під загрозу життя екіпажів. Інженер Український взявся вирішити задачу, й зміг! Саме наш земляк розробив конструкцію легкого скафандру й модуль з перехідним шлюзом, який пізніше застосували в космонавтиці. Він же, досягнувши в стратосфері висоти 15200 метрів, першим в світі сфотографував Землю за допомогою інфрачервоних променів.

18 липня 1938 року з бази у Підмосков’ї стартував субстратостат ВВА-1 з екіпажем із чотирьох осіб. Його командиром був 35-річний Яків Український. Мета польоту – виявити вплив високого зовнішнього тиску на організм.

Останню радіограму в центрі отримали з висоти 12 кілометрів, потім зв’язок зник. Пізніше з’ясувалося, що саме ця висота була «мертвою точкою» для двох тисків, зовнішнього та усередині кисневих балонів. Апарати дихання відмовили (так само від задухи загинули Волков, Добровольський та Пацаєв). Некерована куля пролетіла ще доволі значну відстань, та зрештою почала просто падати. Трапилося це вже у передмісті Сталіно, теперішнього Донецька. Там, наразившись на високовольтну лінію, наповнена воднем куля потужно вибухнула…

1953 року на могилі загиблих стратонавтів відкрили меморіал, а одна з донецьких вулиць була названа іменем черкащанина Якова Українського.

Борис Юхно