Бути прикладом у житті та професії. До цього роками прагне Вадим Шевченко – завідувач ортопедичного відділення Черкаської обласної лікарні. Часто йому доводиться не просто лікувати, але й допомогти з соціальною адаптацією, з пошуком тих, хто може підтримати матеріально. Тому на роботі не лише фахово лікує, а й ставиться по-людськи.
Кожного робочого дня з ранку до 16 години – операції, а потім – кілька годин надання консультацій. За минулий рік – 960 операцій. Вже давно лікар Вадим Шевченко живе у такому насиченому ритмі. Вважає себе фанатом справи. І прагне зробити максимум, того, що може, щоб допомогти пацієнтам стати на ноги. Тому нині працює над заснуванням власної приватної клініки.
Народився і виріс майбутній медик у Шполі. У 7 класі захворів на гематогенний васкуліт стегна. Важка недуга надовго прикувала підлітка до ліжка і змусила пройти дві операції. Відтоді Вадим Вікторович згадує з вдячністю Василя Петровича Уманця – тодішнього районного травматолога, який врятував юному Вадиму ногу.
Лікарський фах здобував в Івано-Франківському та Дніпропетровському медінститутах. Ще під час навчання пішов працювати до травмпункту медбратом, де й здобув перший практичний досвід. Вадим Вікторович із першого курсу розумів, що стане травматологом. Особливого натхнення додав його викладач – відомий український травматолог Академік Олександр Лоскотов. На інтернатуру ж молодий лікар приїхав до Черкас, де й залишився працювати.
Столичний рівень медицини
Вадим Вікторович охоче і з гордістю розповідає про ортопедичне відділення, яким нині керує. Розраховане на 55 ліжок. Здійснюють весь спектр сучасних оперативних втручань. 1 750 операцій, 450 протезувань колінного і кульшового суглобів, 250 артроскопій колінного суглоба в рік. Черкаські травматологи здійснюють також ендоскопічні оперативні втручання на хребті – в Україні їх роблять лише у трьох містах. Практикують також малоінвазивні втручання, що дає змогу пацієнту швидше відновлюватися і ставати на ноги. Виправлення деформації кінцівок, терапія за допомогою стовбурових клітин, лікування остеомієліту – це незначна частина того, над чим успішно працюють у відділенні.
Упроваджують в обласній лікарні і систему ранньої реабілітації пацієнтів.
– Уже через півгодини після операції людині проводять необхідні заходи для пришвидшення відновлення рухомості суглобів. Ми входимо в десятку клінік в Україні, де роблять найбільше клінічних досліджень, беремо участь у світовій програмі розробки п’яти нових лікувальних препаратів, – розповідає завідувач відділення.
Допомогти простіше, ніж здається
Ім’я Вадима Шевченка особливо стало відоме після того, як він започаткував соціальний проект. Лікар Шевченко узявся допомогти з протезуванням тим, у кого не було на це грошей. Він розповідає про своїх пацієнтів друзям, серед яких чимало людей заможних. Тим, кому, здавалося б, уже немає на що сподіватися, оплачували протез друзі лікаря Шевченка, який і проводив операцію.
– Ви не уявляєте, скільки є людей, які цього потребують. У мене, наприклад, є пацієнтка, яку я оперував у віці 82 роки. Ця жінка пройшла Освенцім, тож їй у рамках програми надання допомоги колишнім радянським полоненим уряд Німеччини пропонував кошти на проведення операції кульшового суглоба. Їхати за кордон жінка відмовилася, тож німці оплатили ліки, протез і замовили операцію в нас. Після успішного лікування вона мені телефонує щороку і вітає з днем народження. У цьому році теж подзвонила, і я її запитав: «А скільки ж вам уже років?». Вона каже: «91». І в цю мить я усвідомив, що якби не операція, її б уже не було на світі.
зазначає, що люди потребують цих операцій для того, щоб прожити довше. Їх убиває біль, неможливість рухатись, відсутність можливості самообслуговування. Тому його проект – для тих, хто втратив віру в можливість жити повноцінно.
– Держава нічого не робить. За 3 роки Мінохорони здоров’я не провело жодного тендеру з закупівлі ендопротезів кульшових, колінних суглобів. Не придумали програми, щоб людина могла придбати цей імплант, наприклад, у розстрочку. Ці проблеми нікому не потрібні. Тому я роблю, те, що можу. Допомагаю чужим для себе людям, даю їм нове життя. Хоча це могли б зробити родичі, батьки, діти. Мені доводиться кожного ранку бачити людське горе. Але недавно до мене прийшла пацієнтка, на яку я не міг дивитися без сліз. Батько – полковник СБУ. А його дитина 7 років страждає. Думаю, я повинен про це говорити, – говорить лікар Шевченко.
Та найбільше Вадима Вікторовича турбує байдужість людей до своїх батьків.
– Нині люди можуть купити в кредит холодильник, автомобіль. А от взяти кредит, щоб зробити мамі ендопротез – так у нас не прийнято. До мене приходять люди з потребою протезування, а я питаю їх: «А де діти ваші?» і не отримую чіткої відповіді. При живих дітях людина не може собі дозволити необхідну операцію. І це не такі великі суми, це не онкологія, де треба десятки і сотні тисяч доларів. Зараз навіть холодильники коштують 30-40 тисяч гривень, – розмірковує Вадим Шевченко.
Олеся Безпалова
