СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

Кохання, що не згасло й через 53 роки

Дата: 14-02-2018, 10:08.

Кохання, що не згасло  й через 53 роки Історія їхнього кохання може бути ще одним підтвердженням того, що шлюби вершаться на небесах. Інакше як пояснити і саму зустріч Валентини та Олександра, і одруження за два тижні, і майже феномену – кохання, що не згасає вже 53 роки.

Валентина й Олександр зустрілися далекого 1965 року на вступних іспитах до Київського педінституту. Обоє на той час закінчили музично-педагогічні училища і працювали: Валя – у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі, Олександр – у Коростишівському. На вступних іспитах Валя попросила у незнайо­мого юнака його концертну домру, щоб виконати конкурсний твір.
− Я, звичайно, дозволив. Кинув погляд на незна­йомку – і зрозумів: це моя доля, − розповідає Олександр Степанович. − Вразила вона мене вродою, зачарувала ніжним голосом, підкорила жіночністю. Досі пам’ятаю її червону кофту й білий комірець блузки, спідничку-плісе, що свідчили про гарний смак і акуратність. Мені вистачило двох тижнів, щоб усвідомити: ця дівчина найкраща у світі і я покохав навіки. Бачив, що і я їй небайдужий. Тому рішуче запитав Валю, чи буде моєю дружиною, а у відповідь почув те, на що й сподівався: «Буду!»
− Як було не закохатися в такого красунчика! − посміхається Валентина Миколаївна, показуючи фотознімки молодого чоловіка. − Він був таким уважним, чемним, а головне – не відступав від мене ні на крок, доки й іспити не завершилися.

Отак через два тижні й народилося подружжя Магер. Олександр мав намір забрати молоду дружину в Коростишів, де вже й кімната чекала, і робота їй була, але довелося переїхати до Корсуня-Шевченківського: Валина мама саме будувала нову хату й потрібна була допомога, бо батько загинув на фронті. Талановитий співак і прекрасний музикант відразу влився у колектив викладачів педагогічного училища.
− Із того часу ми все робимо разом, − продовжує Олександр Степанович. − Разом на роботі – я керую хором чи оркестром, Валя − концертмейстер. Разом на кухні, бо я не лише вважаю обов’язком допомагати дружині, але й сам люблю готувати, особливо м’ясні страви: котлети, відбивні, холодець. Разом навіть хворіємо: коли один нездужає – другий із нас просто нездатний себе нормально почувати.
Зі скромності обоє не розповідали, якою гарною вони виявились співочою парою. Їхній дует завжди зривав бурхливі оплески і на концертах в педучилищі, і на районних сценах. А в місті багато хто милувався ними, коли прогулювались чи у справах поспішали: Олександр Степанович незмінно красиво й ніжно підтримував дружину під руку.

І це були не показні стосунки, а те внутрішнє благородство, що йшло з глибини душі. На моє каверзне запитання, чи не ревнував вродливу дружину, Олександр Степанович відповів категорично:
− Ніколи! Не ревнував, бо був твердо переконаний: моя Валя не здатна зрадити навіть у думках. У неї були дуже високі моральні принципи, як і у мене. Хоча заздрісники не раз «старалися», до нас різні плітки доходили. Як і в молодості, я і зараз прокидаюсь першим, кажу дружині, що кохаю її, і прошу ще полежати, а сам готую сніданок. Ніби й дрібниця, але щоб вогонь кохання палав, у нього слід підкидати «дрова». А це увага один до одного, взаємна повага, турбота і велика відповідальність. Якщо кохаєш людину, то хочеш для неї і заради неї робити приємне, жити для неї. І ще важливо пам’ятати, що кохання – дар Божий, тому слід дякувати за нього Господу і берегти це почуття.

Валентина Миколаївна долучається до чоловікових слів:
− Основа щасливої сім’ї – це любов і взаємна повага. Ми за все життя ніколи не посварилися, не образили одне одного. Завжди уміли порозумітися, навіть коли виникали сімейні проблеми – у кого їх не буває! Ми бажаємо, щоб усі молоді закохані пари так прожили вік, як ми.
До портрета двох літніх, але, як і в юності, закоханих одне в одного людей слід додати, що вони щасливі не лише одне одним. Виростили двох синів: власного Олега і прийомного Петра. Долею студента-сироти зацікавився Олександр Степанович, почали запрошувати в гості, а згодом Петро став жити у Магер і називати вчителів татом і мамою. Раді, що виріс гідною людиною, став юристом, створив власну сім’ю.
Пригадуєте задушевну пісню: «Літа на зиму повернули, летять в осінній хмурості, а я люблю, а я люблю, люблю, як в юності»? Це про них, про подружжя Магер. І судячи з блиску їхніх очей, до зими життя ще дуже-дуже далеко…

Людмила Моренко





Теги: черкаси, черкаська область, кохання, 53 роки, Валентина й Олександр, подружжя Магер


Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
o
o
o
o
o
o
o
o
o
o