Відчувати свою інакшість завжди важко. І не тому, що межа між «любити себе» і нездоровим егоїзмом надто тонка. А тому, що ти постійно себе порівнюєш з іншими й тобі трапляються ці відмінності на кожному кроці. А ще тому, що часто просто немає поряд того, хто б тобі пояснив, що бути інакшою, ніж, наприклад, інша жінка, – це не погано і не добре, а так просто є, такий Всесвітній порядок речей.
Так склалося, що стадія порівняння себе з іншими загострилася останнім часом. Неспокійний розум постійно ставив питання, мучив протиріччями й зіставленнями/протиставленнями тощо. Щоранку годинами розглядати себе у дзеркалі, оголюючи тіло й душу, – це ще ті тортури, які я влаштовувала собі сама. Та я мала їх пройти, аби зрозуміти просту істину.
Фактично, справжня краса живе у кожному з нас. Просто вона, як вода – може бути абсолютно різною, залежно від погоди, неба, вітру, сонця, залишаючись при цьому собою – стихією, замкненою у клітку з шаблонів, стандартів, комплексів, чиїхось думок і вчинків. Водночас, ця вода у кожного своя: хтось – море-океан, хтось – глибоке озеро, а хтось невеличка калюжка. Проте, на жаль, лише наші емоції і приміряння чужих сподівань визначають чистоту цієї води або ж перетворюють її на болотяне місиво.
І так щоразу, розглядаючи себе, крок за кроком, думка за думкою, риса за рисою, я розбирала себе на молекули, згодом на атоми, а потім – на електрони протони і нейтрони. Можна сказати, дісталася до бозону свого єства. Я дивилася так глибоко, що побачила усе: риси батьків, прабатьків, свої та їхні страхи й рани, що формують реакції й стиль поведінки, темряву, що насправді не є злом, і світло, яке насправді є непохитною вірою у щось вище.
І ці подорожі до «пупа самої себе» не дали, на жаль, конкретних відповідей. Пояснили лише те, до чого я мала, зрештою, дійти «по склу». Моя несхожість – це визначальна риса моєї ж особистості. Я інша: різка, емоційна, неслухняна, відверта, з набором не моїх реакцій, спрямована на розвиток і надто, надто допитлива. І це все, найперше, маю прийняти я. Себе. Свою несхожість. І припини порівнювати, адже найцінніше, що може дати нам емоційне дно – це рух нагору, щоб опинитися там, де тебе, насправді, чекають і покохають.
