Покинуті школи – руйнуються. На щастя, не скрізь, а зазвичай таки руйнуються. Як от, наприклад, у сусідніх із Сахнівкою Кичинцях того ж таки, Корсунь-Шевченківського району. Неповна середня школа, з десяток років тому покинута напризволяще, нині справляє гнітюче враження. Руйнується від старості, природних стихій і трощиться від людської руки.

Добротне колись приміщення могло б ще довго слугувати під якийсь інший заклад, але без догляду воно приречене – заростає лісом, занепадає, поволеньки стирається з лиця землі. Хіба що в пам’яті людській залишається…

Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».

…У недалеких від Кичинців Бровахах сердню школу закрили 8 років тому. Причина та ж – мало дітей. Невдовзі в приміщення почали лізти непевні елементи, бити вікна, влаштовувати там розгардіяш. Наглядати за ним приставили сторожа, адже там залишався музей історії села, експонати якого розповідали зокрема й про матір-героїню Євдокію Лисенко, яка дочекалася живими з війни десятьох своїх синів.

– Ні, наша школа не покинута, – каже голова села Олександр Назаренко. – Оскільки сільський бюджет неспроможний потягнути всю соціальну сферу, то школу довелося продати. Її придбали люди, які будують поруч церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Вони там роблять ремонт. Уже замінили каналізацію, вікна, в спортивному залі – підлогу. Після ремонту там буде дитячий садок і церковно-приходська школа. Як мені відомо, вже набрано чотири групи дітей, охочих там навчатися.

Нині шкільний автобус возить у сусідні школи в Кіровому й Гарбузині 42 бровахівських дітей.