Історія Зарічанського НВК «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» починається з далеких 1900 – 1926 років, коли там ще діяла церковно-парафіяльна школа, потім – початкова, семирічка… І в 1976 році було побудоване нове приміщення на 360 дітей, а згодом навчальний заклад перетворився в навчально-виховний комплекс. Зараз у Зарічанській школі понад 100 дітей (разом із дошкільнятами). Найбільший на сьогодні 8-ий клас (14 осіб) й очікується 10 першачків. До навчального закладу ходять не лише місцеві діти, а й із сусідніх Миколаївки, Склименців і частини Стеблева. Серед відомих випускників цієї школи – український письменник Полікарп Юхимович Шабатин та заслужений працівник культури України, перший лауреат премії ім. І.С. Нечуя-Левицького, «Людина року – 98» області Сергій Левкович Хаврусь – директор Літературно-меморіального музею І.С. Нечуя-Левицького смт Стеблів. Про найбільші досягнення, здобутки й проблеми розповіла заступник директора з навчально-виховної роботи Любов Федорівна Островська і провела екскурсію для «Нової Доби».

На території школи напрочуд багато різних цікавинок, виготовлених учителями, батьками та учнями Зарічанського НВК. Кожна деталь знаходиться на своєму місці й вписується в загальну композицію. Відразу, коли заходиш до подвір’я, вражає велика кількість ялинок, кущів самшиту та різноманітних квітів на клумбах, є навіть альпінарій. Під деревами можна побачити і черепаху, сонечко, і грибочок. Звичайно, не справжніх, а виготовлених із дерева чи цементу. Біля входу в приміщення розміщується джерело, що дає знання та енергію учням, а з іншого боку – казкове містечко, де можна побачити великий кошик із квітами, які цвітуть поперемінно.

Є на подвір’ї й особливе місце, де збувається все задумане, – місток бажань. Дітки приходять туди загадувати найсокровенніші бажання й чекають, коли вони збудуться. На території школи є великий спортивний майданчик, де можна грати в футбол, волейбол чи баскетбол, а ще – гімнастичне містечко, а для найменших – каруселі, гойдалки й карета, де діти можуть відчувати себе справжніми принцами й принцесами.
За приміщенням школи знаходиться етнографічний куточок. Усі речі збирали вчителі й діти, заодно й знайомилися з історією рідного краю. Тут всього є: глечики, миски, рушники, сорочки, мисник, млинок, віз, лавки й криниця.
А ще тут облаштовано зелений клас, де діти проводять одні з найулюбленіших уроків – на свіжому повітрі (малювання, основи здоров’я, позакласні години). Навпроти цього класу – на стіні школи – намальована сова-вчитель (символ мудрості) та її учні-звірята. Над цим велетенським малюнком трудилася вчитель образотворчого мистецтва, основ здоров’я Тетяна Іванівна Литус, а допомагали їй розфарбовувати школярі. Учителька зазначає, що витратили на цю роботу декілька днів.

Чільне місце на території школи відведене братській могилі часів Другої світової війни. Там поховано 42 солдати. Раніше було відомо лише за 36 загиблих. Та вчитель історії Людмила Віталіївна Логвиненко зі своїми учнями зайнялися пошуковою роботою й віднайшли імена всіх 42. Один із них навіть виявився живим.
– Родичів одного солдата знайшли аж в Ізраїлі, звідти внучка передала землю й камінці, щоб поклали біля могили діда. Дочку ще одного воїна відшукали в Новосибірську й вона приїжджала відвідати місце поховання батька, – розповідає Людмила Віталіївна.

У фойє НВК дуже багато грамот, які школа отримала в різних конкурсах, галерея випускників, фото педагогічного колективу та найкращих учнів. Усі класні кімнати просторі й світлі, і в кожному є своя родзинка. Наприклад, у початкових класах, крім звичайних парт, є стояча. Якщо дитина втомилася сидіти, може підійти й виконувати завдання стоячи. У кабінеті світової літератури парти стоять буквою «П», щоб діти могли спілкуватися, висловлювати думки, дивлячись один на одного. У кабінеті історії є невеличкий музей археологічних знахідок, які відшуковували самі учні з учителем. Багато з них забирає навіть Корсунь-Шевченківський історичний музей. Новинкою у цій школі стала спеціально виділена кімната – вітальня для батьків, де в неформальній обстановці за чашечкою чаю вчитель із батьками може поспілкуватися про успіхи чи невдачі дітей.

У шкільній бібліотеці різноманіття книжок – від підручників до художньої літератури для різного віку. Є й хороша підписка на періодику для вчителів та учнів. До речі, цього року педагоги разом із батьками за власні кошти передплатили велику кількість видань.
– Діти найбільше люблять читати журнали, газети, – розповідає бібліотекар Тетяна Іванівна Литус. – Також активно беруть участь і в акції «Подаруй бібліотеці книгу», приносять книжки з дому, в основному енциклопедії.
У навчального закладу є чимало нагород. Переможцями конкурсу «Кращий навчальний кабінет» серед шкіл Корсунь-Шевченківського району є відразу кілька класів Зарічанського НВК: класи історії, української мови та літератури, світової літератури, математики і фізики. Також у кожному класі вивішено нагороди, які здобули учні в різних олімпіадах, конкурсах з тих чи інших предметів. У 2004 році Зарічанська школа перемогла в обласному конкурсі «Школа року» й була нагороджена комп’ютерним класом. Щоправда, отримали його аж через два роки і на той час техніка вже була застаріла. Та нею й досі користуються в навчальному закладі, хоча нині на цих комп’ютерах практично неможливо працювати.

Не останнє місце в школі приділяється культурному вихованню. На сьогодні там діють аж три театральні студії: театр найменших – «Чебурашка», «Первоцвіт» – для середніх класів та студія «Кліо», яка демонструє постановки на рицарські тематики. Самі ж учасники театру виготовляють костюми й обладунки.
– Найбільше, що хвилює сьогодні і мене, й увесь педагогічний колектив, – це те, що ж буде зі школою після такого неминучого об’єднання територіальних громад, – ділиться наболілим заступник директора школи Любов Федорівна. – Адже незважаючи на те, що сільська громада Заріччя потужна й самодостатня, її хочуть приєднати до Стеблева. Вчителі побоюються, що школу закриють, дітей переведуть в іншу, а вони лишаться без роботи. А що ж тоді буде з селом?! Без школи воно просто загине!

Неподалік від школи, за заростями кленків, ялинок та інших кущів, можна побачити доб­ротне двоповерхове приміщення колишнього дитячого садка. Його було введено в експлуатацію ще 1987 року. Там розміщувалося чотири групи діток і першокласники. Та 2003 року з метою економії садок закрили, а дітей перевели до школи. Будівля лишилась пустувати. Спочатку намагалися продати її та все марно. Щоправда, потрібно віддати належне і сільському голові, й місцевим жителям, що воно ще й досі ціле, навіть вікна не пошкоджені, а приміщення не розібране на будматеріали. Невже така ж доля тепер чекатиме і Зарічанський навчальний заклад?!