Постать Івана Грозного відома всім. Декому з підручника з історії, декому тільки з фільму «Иван Васильевич меняет профессию». Мене більше цікавить історія його народження або, конкретніше, жіноча доля його матері та жінки, яка була до неї у його батька. Іншими словами, жіночий інстинкт самозбереження, хитрість, лукавство однієї і цілковита відсутність цих якостей у іншої. Василій ІІІ (батько Івана Грозного) одружувався за усіма законами того часу. До нього звезли 1500 дівчат і він вибирав лише одну. Оскільки роль жінки тоді полягала лише у дітонародженні, то обирали не найкрасивішу, а ту, яка могла б народжувати і багато. Дівчат розглядали повивальні бабки, лікарі, священики з тим, аби всі фізіологічні показники були в нормі. Серед усіх дівчат вибрали Соломонію Сабурову, відсвяткували весілля і, здавалося б, усе мало бути добре. Василій Іоанович був хорошим продовжувачем справ свого батька. Але, проживши з Соломонією у шлюбі двадцять років, дітей вони так і не народили. Вона не мала жодної вагітності. А спадкоємець був вкрай потрібен. І сорокап’ятирічний правитель вирішує відправити свою дружину у монастир, де її постригли у черниці.
Вкрай цікавим є той факт, що вона опиралась волі государя і не хотіла приймати постриг. А потім з’явилися чутки, що вона вагітна. Государ присилав людей перевірити цей факт, але Соломонія нікого до себе не підпускала і все заперечувала. Так нічого і не знайшли тоді. Але у 1934 році при археологічних розкопках у суздальському Покровському монастирі, де похована Соломонія, в безпосередній близькості до її могили було виявлено ще одне дивне захоронення. У дерев’яній труні лежала гарно зроблена лялька, що імітує дитину, одягнена у багатий одяг. У історії багато загадок… Через два місяці після того, як Соломонію відправили до монастиря, Василій ІІІ одружився вдруге на Єлені Глинській, якою, найімовірніше, дуже захопився. Біля неї він почав «молодитись», навіть збрив бороду, що на той час було неприпустимим фактом. Це й зрозуміло – молода, гарна, розумна двадцятирічна жінка завжди приводить в тонус чоловіків такого віку. Але, знову але… Діти у них не народжувалися. Вони їздили по всіх монастирях, молилися, просили, але нічого не було. І все-таки після чотирьох з половиною років життя, Єлена вагітніє і народжує сина Івана. Того самого Івана Грозного у подальшому. Так, що ж сталося? Проживши двадцять років з Соломонією, обраною з поміж півтори тисячі дівчат, оглянутою всіма спеціалістами, яка жодного разу не завагітніла, потім одружившись із молодою дівчиною, яка понад чотири роки також не могла завагітніти, раптом – на п’ятому десятку Василій стає батьком.
Згадується анекдот. Коли 80-річний єврей приходить до рабина. У його молодої дружини народилася дитина. Чи може він вважати себе її батьком? У відповідь рабин розповідає іншу історію. Одного разу у молодості він опинився у лісі і прямісінько на нього вискочив лев. З ним не було нічого, окрім палиці. Він помолився, підняв палицю, прицілився і… уражений насмерть лев упав. «Що? Сталося диво і палиця вистрелила?» – запитує дід. «Ні, – відповів рабин, – просто за моєю спиною виявився молодий мисливець з рушницею». Так хто ж був за спиною Василія Іоановича? Іван Овчина-Телепнев, котрий незабаром після народження царевича отримав важливий придворний чин конюха. Цю посаду обіймав ще його батько, князь Федір Овчина-Телепнев-Оболенський, і молодому князю вона ніби перейшла у спадок. Але, зазвичай, чин конюха не передавався у спадок, а князь Іван ще був досить молодим, щоб обіймати посаду, яка стояла досить високо у ієрархії придворних чинів. Через два роки Єлена Глинська народжує ще одного сина – Юрія, але він при народженні був глухонімим, тому у історії країни він ніякої ролі не грав. У 1533 році п’ятидесятип’ятирічний Василій ІІІ помирає, залишивши двох малолітніх спадкоємців: трирічного Івана і однорічного Юрія. Він встиг створити «семибоярщину», яка мала правити країною, допоки підросте Іван. Проте її правління протрималося рік і розпалося. Владу перехопила Єлена Глинська зі своїм фаворитом. Народ не міг з цим змиритися. І з тим, що до влади прийшла жінка, і з тим, що з фаворитом. На самому початку становлення ще Київської Русі, у ІX сторіччі, державою фактично правила жінка – княгиня Ольга, дружина вбитого древлянами князя Ігоря і мати його спадкоємця Святослава. Вона була прикладом мудрості і відваги.
І от, через сімсот років, доля держави знову у руках жінки, але з фаворитом. До цього не були готові люди. До появи Катерини ІІ з її коханцями залишалося ще довгих два сторіччя. І, можливо б, і справилася якось Єлена Глинська, але повністю довірилася Івану і дала йому необмежену владу. А як кажуть: «из грязи в князи»… Поводив він себе відповідно до цього висловлювання. Почало назрівати невдоволення, змови і, врешті-решт, Єлену Глинську отруїли. Поховали відразу через декілька годин, мабуть, щоб не почали проявлятися ознаки отруєння на тілі. Івана Овчину-Телепнева заморили голодом у в’язниці, як власне, вони робили і з своїми ворогами. Державою правила Боярська Дума, потім на престол зійшов Іван Грозний, один із найжорстокіших і найкривавіших правителів того часу. Чи могла б бути доброю людина з такою історією, з таким дитинством? Навряд. Чи можна звинувачувати Єлену Глинську у тому, що на престол зійшов син конюха? Я би не стала. Чоловіки важко сприймають своє безпліддя, а государі – тим більше! А вона хотіла жити – у жінок інстинкт самозбереження сильніший, аніж у чоловіків. Жінки – продовжувачі роду людського. От вона і продовжила… Як змогла.
