Вона йшла до своєї машини. Зупинилася, вітер розвівав волосся і, здавалося, давав їй дихати. Вона дивилася на дерева, гілля яких гойдалося на вітрі. Світ дихав, дихав на повні груди. І вона намагалася дихати в одному ритмі зі світом. Але виходило важко. Кілька сльозинок прокотилися по обличчю. Вона плакала рідко. Та коли плакала, то сильно. Тільки-но лікар їй сказав, що у неї не буде дітей. Ніколи. Хоча, він, власне, не так сказав. Він сказав: «Вам треба змиритися, що їх може не бути. Так, то так, ні – то ні!» І можна було б не звертати увагу на його слова, якби цей діагноз не повторювався у неї вже десять років. І якщо, протягом десяти років було – ні, то тепер ймовірність отого «так» зводиться до нуля.
Вона машинально тримала кермо і прокручувала в голові все, що вже було. Довге і виснажливе лікування, лапароскопія, штучне запліднення невдале, депресія і тотальне усвідомлення, що щось вона робить не так. «Алхімік» Коельо точно говорив: «Якщо ти чогось дуже хочеш, то весь Всесвіт буде цього хотіти разом із тобою». Вона хотіла. Дуже-дуже. А Всесвіт не чув. Згадалася цитата Франкла: «Сильне бажання чогось заважає самій реалізації цього бажання».
Вона зупинила машину і вийшла. Дорога в село йшла через поля і лісосмуги. Вона підійшла до поля. Пшениця колихалася під подихом вітру так, ніби вітер лагідно грався з нею. Дерева лісосмуги стояли впевнено і спокійно. Тихий літній вітерець їм не заважав… І раптом вона вловила всю суть цього світу. Напруга. Навколо неї витає напруга. Вона так сильно хоче, що породжує тривогу і напругу. І вона не лише у тілі, але і всьому просторі довкола неї. Треба менше хотіти, треба розслабитися, ось як оця пшениця або дерева, треба просто «відпустити ситуацію» і насолодитися вітром і степом, лісом і дощем, сонцем і зірками…
Саме тоді вона відчула, що у неї все добре. Гарно складалися справи на роботі: статті писалися, книжки друкувалися, програми робилися. І вона відчула присмак щастя: у неї живі, здорові батьки, прекрасний чоловік, гарні друзі, хороші колеги, добра робота. Вона вловила смак життя, як той гурман, котрий натрапив на особливий присмак і хоче його втримати і запам’ятати.
А потім їй наснився сон, що вона сидить у в’язниці, читає книгу і охоронець їй сказав, що сидіти їй тут довго, місяців з дев’ять. Потім прийшла подруга і сказала, що про неї приснився сон. Ніби вона сидить на гнізді з яйцями. Колезі на роботі приснився сон, що вона ловить рибу руками і одну рибину міцно тримає. Тоді вона почала відчувати, що у просторі довкола неї щось відбувається. Щось тендітне, крихке і невловиме. Ніби вона ходить темним лісом колами і знає, що ось-ось має вийти на освітлену галявину…
А потім вона потрапляє у лікарню із запаленням нирок. І знову крапельниці, обстеження. Але краще їй не ставало. Вона прийняла для себе рішення, що обов’язково стане мамою і, коли вийде з лікарні, то візьме дитину із дитячого будинку. Ризик однаковий, що народити здорову дитину, що зустріти у дитбудинку хорошого малюка.
Та з лікарні не виписували, тому довелося звідти просто тікати. Температура трималася і почувалася вона погано. Не було сили зовсім, усе тіло ламало. Особливо у грудях, так ніби вони й більші стали. І раптом… вона злякалася своєї здогадки. Вона зняла одяг і подивилася на себе у дзеркало. Груди стали більшими. Вона повільно одягнулася, зібралася і пішла до аптеки. Вдома, зробивши тест на вагітність, вона довго вивчала інструкцію. Дві лінії – ви вагітні, одна – ні. Вона знову прочитала. І знову подивилася на паличку. Або мерехтіло в очах, або в інструкції. Ліній було дві. Зранку ледь дочекалася лікаря. Зробили УЗД. Лікарка сказала: «Так, є. Будемо зберігати?» – У неї аж перехопило подих!!! Звичайно ж зберігати! Хіба можна інакше!
Лікарі-гінекологи обговорювали цю подію. Все сталося всупереч усім медичним законам. Вони гортали залишений кимось підручник і показували їй, як написано, як правильно має бути. А те, як настала вагітність у неї – просто неможливо. Вони ще раз задоволено стверджували, що медицина – наука не точна. Потім це підтвердить і лікар, котрий зробить їй кесарів розтин. Він виявить такий полікістоз яєчників, при якому вагітність аж ніяк не можлива. Проте, одна яйцеклітинка якимось чином вирвалася з цього полону, зустріла свого сперматозоїда і злившись з ним, можливо і поділившись уже, дісталася до матки, причепилася до слизової оболонки і, що головне, пережила там потім критичні дні жінки. Одним словом, руйнувалися всі закони медицини і фізіології, а вступали в силу зовсім інші, невідомі нам закони чиєїсь волі. Тут була воля до життя.
І ось сьогодні вона лежала у палаті інтенсивної терапії, відійшовши від наркозу після операції, через добу, і не могла поворухнутися від болю. Медсестра підняла ліжко так, щоб вона змогла сидіти.
– Вам показати малого? – запитала медсестра.
– А можна?
– Звичайно. Зараз принесу.
Через хвилину медсестра з’явилася із немовлям.
– Я покладу його біля вас, а потім прийду заберу.
Медсестра акуратно притулила немовля до її плеча і пішла. Вона обійняла його міцніше. Він дивився на неї своїми великими сірими очима. І вона піймала себе на думці, що для немовляти однієї доби у нього дуже осмислений погляд. І їй аж ніяково стало від цього. Окрема маленька людинка, окрема особистість. Поки він був у неї всередині, все сприймалося дещо інакше. Він дивився на неї, не переводячи погляду. Кліпав війками і дивився. Вона посміхнулася:
– Привіт! Я твоя мама. Я тебе так чекала.
Вона нахилилася до нього і поцілувала в голівку, притулилася до нього головою і затихла. І так вони сиділи-лежали у лікарняній палаті, пригорнувшись одне до одного. Їхня історія життя тільки починалася. І якби можна було б запитати у Бога, чому саме зараз, а не десять, п’ять років тому? А саме сьогодні, вірніше, вчора, коли лікар спритно вийняв дитину на цей світ.
І десь там, на початку-краю Всесвіту, дивлячись на дві голівки найрідніших людей, Бог посміхнувся собі у вуса: він бо знав, чому саме так. І якби ці дурненькі люди вміли прислухатися до його знаків, то скількох би страждань і горя вони уникли. Вони б жили в Раю. Але, людям не потрібен його Рай. Це він зрозумів ще з Єви. Вони самі створюють своє Пекло, вони самі створюють свій Рай. Але, в його силі завжди вирішити, коли й чому буде початок, а коли й чому буде кінець. І він знав, чому історія життя цих двох почалася лише вчора. Бо на то була його, саме його, Божа воля.