Як сказано у широко відомому радянському блокбастері «помилки вчителів менш помітні ніж помилки лікарів, але врешті решт вони обходяться не менш дорого». Що ж можна сказати про всю систему освіти, яка очевидно шкутильгає і відстає від життя? Минулий навчальний рік частина учнів провели без підручників, а ляпи навчальних програм стали окремим кластером обговорення в соціальних мережах. І ось проголошено реформу. Що несе вона дітям, батькам, педагогам, органам місцевої влади? Про це написано багато, присвячено чимало сюжетів ТБ. Але давайте спробуємо зайнятися прогнозуванням перспективи.
Дошкільна освіта. Суттєво знижено планку санітарно-гігієнічних вимог до дошкільних навчальних закладів. Слід відмітити, що переважна більшість існуючих муніципальних дитсадків цим нормам не відповідала, але на це «закривали очі». Проблеми починалися, коли з’являлися бажаючі відкрити приватний дитячій садочок. Лібералізація в цьому питанні може спричинити відкриття значної кількості приватних ДНЗ, особливо в містах, де проблема черг в садочки стоїть надзвичайно гостро. Можливе збільшення кількості спеціалізованих закладів з ухилом в релігійне, національно-культурне виховання, поглиблене вивчення іноземних мов з раннього віку. Батьки, які мають можливість і бажання «інвестувати» в розвиток дітей з самого раннього віку отримають альтернативні варіанти дошкільної освіти, нині існуючі муніципальні садочки матимуть орієнтири для інновацій. Постане питання кадрового забезпечення нових приватних ДНЗ, з’явиться конкуренція роботодавців. Хотілося б, щоб це позитивно позначилося на рівні заробітків педагогів та обслуговуючого персоналу дошкільних закладів.
Початкова школа. Тут реформи будуть найбільш відчутними. Змінюються підходи до навчання учнів молодших класів, відбувається значна гуманізація навчального процесу. Відбувається розвантаження учнів. Зникають оцінки, зменшується обсяг домашніх завдань. Відтак зникає такий подразник, як конфлікти між батьками і дитиною через низькі оцінки або спільна нервова робота над «домашкою». На другий план відходить середньовічна схоластика: зникнуть «зубріння» таблиці множення, креслення схем речень, читання на швидкість. Натомість нарешті більше уваги приділятиметься розвитку мовлення, мислення, розуміння. Сподіваюсь, це буде позитивно сприйняте консервативним середовищем вчителів. Саме від них, від їхньої готовності швидко та якісно переходити на нові принципи і стандарти залежить успіх реформи. Маленький, але важливий штрих (тут каламбур, бо мова йде якраз про олівці): ручкою діти в наймолодших класах відтепер не писатимуть. А це означає, що їхні парти, одяг, підручники і частини тіла тепер не будуть вкриті синьо-фіолетовими плямами і каляками-маляками.
Ду ю спік? І окремо хочеться згадати викладання іноземних мов. До честі багатьох прогресивних вчителів, вони і без сигналу з Міносвіти відкинули недолугу програму та перейшли на апробовані в усьому світі методики та підручники. Але таких меншість. Про нормальне викладання іноземних мов в провінційних, сільських та навіть в «непрестижних» міських школах годі й мріяти. Сама лише зміна програми, нажаль, не може дати відповідь на питання де брати якісні кадри для цього предмету. Тут і питання (знову ж таки!) адекватної ринку оплати праці, і питання вищої школи, яка має випускати не просто знавців мови, але її фахових викладачів.
Фізвиховання. Нарешті. Нарешті здоровий глузд і гуманізм перемогли «комплекс ГТО». Випадки смерті дітей під час уроків фізкультури стали красномовним сигналом про погіршення загального стану здоров’я учнів та неадекватність змісту навчальної програми з цього важливого предмету. Звичайно ж, на поверхні було розуміння важливості переходу на ігрові форми роботи, на ранню спеціалізацію по видам спорту. Але тут ми наштовхуємося на проблему належного матеріально-технічного забезпечення уроків фізвиховання. В наших школах відтепер має бути більше спортивного інвентарю, приміщень, майданчиків. Та й вчителів цього предмету має стати більше, а їхній рівень підготовки – вищим і більш універсальним. Без вкладень коштів та зусиль гарний задум так і лишиться задумом. Ну і нездійсненною мрією ще довго будуть душові кабіни та індивідуальні шафки з замками. Надто бідні ми для цього. Нам би спортзали відкрити, як наприклад, в Черкаській ЗОШ №3, або в Драбівській гімназії.
Школи на селі. МОН пропонує і вже впроваджує систему «опорних шкіл». Об’єктивно потреба в них існує вже давно. Тут і в рази вища собівартість навчання одного учня в малокомплектній школі, і, що головне, невтішні порівняльні результати ЗНО випускників міських і сільських шкіл. Початкову школу залишають в селі, а старшу переводитимуть в опорну. Цей процес мав би йти синхронно з процесом утворення об’єднаних громад, але «добровільний» в наших умовах стає синонімом слова «необов’язковий», тому ця частина децентралізації гальмує. Тим часом створення і належне забезпечення опорних шкіл включено до пріоритетних завдань Уряду, вже виділено 200 мільйонів на їхнє матеріально-технічне забезпечення та 600 мільйонів гривень на придбання нових шкільних автобусів. З 1 вересня запрацюють 142 опорні школи. Черкащина в передових в цьому питанні не згадується, але і серед аутсайдерів не називається. Сам МОН визнає наявність проблеми стану доріг, по яким поїдуть шкільні автобуси, але це знаходиться поза межами компетенції Міністерства.
Публічність та відкритість реформи. Тут хочеться ставити багато знаків оклику. І від захоплення, а не від обурення. До обговорення та редагування нових навчальних програм залучалися експерти, громадськість і просто небайдужі громадяни. Для цього було створено спеціальну платформу https://www.ed-era.com/mon.html Вперше за багато років було прописано чітку і зрозумілу кожному концепцію реформи,яку можна легко знайти в ПДФ-версії на сайті МОН http://mon.gov.ua/ У «моторів» реформи є непогана стратегія просування, чітке бачення кінцевої мети та симпатичні обличчя. Ще б пак, адже однією з ключових осіб стала відома в минулому журналістка та телеведуча Іванна Коберник. Та й сама пані міністр змогла привернути максимум уваги керівництва держави до проблеми, змогла стати почутою пресою та суспільством.
Головні ризики. Колись Антон Макаренко запекло конфліктував з чиновниками від освіти тодішнього уряду радянської України. Однією з причин був рівень оплати праці педагогів в колонії. За тодішніми нормативами оплата складала 40 рублів. В ході експериментального відновлення дитячої колонії в селі Куряж під Харковом Макаренко добився збільшення зарплати його вихователям до 80 рублів, тобто вдвічі. На уїдливе зауваження одного з високо посадовців на прізвище Клямер, він відповів, що «40-рублеві» вихователі морально розкладуть який завгодно колектив, нехай би він складався навіть з одних лише Клямерів. Будь-яка реформа, яка не передбачає підвищення мотивації її виконавців приречена. І, маю надію, Уряд розуміє це.
