Вони пробивали шлях, протоптували,були першовідкривачами. Вони – кирзові чоботи на татових ногах. Вони шугали, залишаючи за собою глибоченні сліди, і ви – малі чобітки прагнули іти слід в слід, бо інакше потрапляли в снігову кочугуру, тягнучи за собою малого господаря, такого закутаного,замотаного, підперезаного. А кирзяки впевнено і навіть легко рухались вперед, несучи свого господаря в простенькій куфайці, шапці – вушанці і брезентових рукавицях, що міцно тримали маленький портфелик. По дорозі до цієї пари приєднувались інші кирзові чоботи та малі чоботята. І так ланцюжком, не випереджуючи один одного ,рухалися до центральної дороги. А тут – цивілізація. Дорога прочищена. Тепер кирзові чоботи сходяться ,обтупують сніг, а їх власники перемовляються, закурюють і прямують до роботи. А чоботята за ними і навіть поперед кирзових. Через деякий час їх шляхи розходяться: кирзові чоботи пошурхотіли на тракторну бригаду чи в гараж, чи ферму, чоботята в купі з портфеликами, які переходять з брезентових рукавиць у їх маленькі долоні швиденько пошмарували до школи, щоб вчитись, вивчитись і зуміти зігріти ось ці кирзяки з брезентовими рукавицями.