Болюча доля українського села

Болюча доля українського села

Якось ранок не задався. Понеділок та й годі. Сусідка, з тривогою і навіть із страхом, повідомила про скорочення у ФАПі. О, Господи! Зразу подумала про стареньку маму. А таких старенький більша половина того нещасного населення, що залишилось у занедбаному, зарослому кленками, селі. Як бути? Що робить? Майже, як у класика.

Прийшла на зупинку, а напроти, у дворі, де стояли ферми, йде робота: розбирає бригада споруди, ріжуть метал, шифер знімають і т. д. Хоч це з розпорядження хазяїна, але якось недобре зробилось на душі. Отже, ще один клапоть землі поглинуть кленки і зарослі. Бр-рр!

Оглянулась навкруги – одні дерева, ліс майбутній. А колись… На току зерно золотилось, пахло хлібом. Гамір людський перекривав гул машин. Гараж, заповнений технікою. На фермах мукання, хрюкання, сміх доярок, міцненьке слово їздових. На вулицях дитячий ляскіт, рух, Гамір, говір, балачка, біганина… Радість. Життя. Майбутнє.

Нема. Зникло. Пройшло. Зруйнували. Розібрали. Розікрали. Знищили… І як згадка про те село ось ці квіти – лілії баби Галі, сусідки. Надзвичайно прості. І простота ця вишукана, глибока, досконала, тендітна, чаруюча і… болюча, як доля українського села.

Реклама

Реклама



0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x