Учитель завжди всередині тебе. На йозі нам часто це повторюють. Ти сам собі здатен бути провідником, учителем і гуру. Лише ти можеш вилікувати себе від ран, які тобі завдали. І лише ти винен у тому, що тебе поранили. Банально, просто, але десь так і є.
Останні кілька тижнів мене дуже ображали на одній із робіт. Я із усіх сил намагалася доводити, що я хороший працівник. Можу писати, фотографувати, організовувати, малювати, верстати, створювати, адмініструвати. Й зусібіч чула лише лайку та приниження. Апогей ситуації пронизав мене на дві частини. Коли виконавши зарані потрібне завдання, нарвалася на такий потік негативу, який залив усю мою душу чорним слизом. Скажете, в чому ж тут «сам собі учитель»?
А в тому, що:
1. Я дозволила це сама. Адже справжній керівник і так бачить, що ти талановитий, і лише допомагає тобі цей талант розвивати. Так, він іноді змушує балансувати на межі можливостей, іноді виправляє, але ніколи не принижує. Тут перша моя похибка. Не слід доводити комусь, що ти вмієш, що ти хороший, що ти можеш… Інакше це знущання над самим собою. Що більше ти вкладаєшся, то більше отримуєш ран на професійному рівні. Починаєш сумніватися у собі, вишукувати недоліки, задумуєшся над здатністю тверезо мислити самому… Тупієш. Це урок перший.
2. Урок другий. Пробачити. Самій собі. За те, що до знесилля і сумніву у власних здібностях намагалася комусь щось довести. Що цими доведеннями довела себе і своє тіло до хвороби. Адже щойно розум втрачає адекватну регуляцію, починає страждати тіло. Ми ж єдиний організм. Двотижнева гарячка на межі 39 температури, гостра кишкова інфекція і майже повна апатія до себе. Ось такий набір потрібно пробачити. Без звинувачень і пошуків винних. Просто щиро і від чистого серця про-ба-чи-ти.
3. Найскладніше. Просити вибачення. У того, кому ти це все намагався довести. Внутрішній учитель, коли ти насправді його слухаєш, казатиме лише одне: «Так це було. Це ні погано, ні добре. Це просто було». Роблю висновки, щиро прошу вибачення – хоча і не особисто, і змащую завдані ж самій собі рани сльозами.
Учитель завжди всередині тебе. Це – тонкий внутрішній голос, інтуїція чи внутрішня дитина. Ми їх не бажаємо чути, бо ж у них завжди все занадто просто. А нам би ускладнити, нам би купатися у крові власних бажань і прагнень, трешу нам подавай, патогенного тексту. Драми, емоцій… А все просто. Заплющ очі, відчуй себе тим, хто ти є – хорошою дружиною, розумним працівником, талановитою особистістю – і прислухайся до себе. Чи ж буде людина з такими якостями так над собою знущатися? А над іншими? Ні.
Навчаймося у самих себе. Ми сповнені мудрості.
