Незважаючи на природне та антропогенне навантаження на основне джерело водопостачання міста Черкаси – річку Дніпро, його вода за своїми хімічними показниками є однією з найбільш придатних до вживання після необхідної обробки. Але проблема в тому, що забруднена стоками промислових підприємств річкова вода спочатку проходить кілька етапів очищення, а потім – повторне забруднення у зношених трубах.
Якість питної води в Черкасах − одна із кращих в Україні і повністю відповідає усім нормам СанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної до споживання людиною» − стверджують на міському водоканалі. Водночас, в місті гостро стоїть питання зношеності труб у водорозподільній мережі, частині з яких вже більше 50 років.
У європейських країнах − Німеччині і Франції − воду сміливо можна пити з крану. Вона проходить озонування, обробку ультрафіолетом та фільтри активованого вугілля. Проте, якщо в Німеччині більшість води – із підземних джерел, то в Україні 80% питної води потрапляє в крани з річок.
Від підземної до річкової
До 1975 року вода в Черкасах була лише підземна. На території нинішнього КП «Черкасиводоканал» перебувало близько 30 свердловин, а також одна із «родзинок» нашого міста водонапірна вежа Шухова.
− У 1975-му році була введена в експлуатацію Дніпровська водоочисна станція у селі Сокирно. З того часу вода в місті лише річкова – дніпровська, − пояснює головний технолог КП «Черкасиводоканал» Олександр Гончаренко. – Таке рішення було ухвалено через збільшення кількості жителів міста. Проектна потужність станції – 80 тисяч кубічних метрів на добу. Потім планувалося побудувати другу чергу, подавати воду на Смілу та інший берег Дніпра, але це будівництво було «заморожено». Внаслідок того, що за багато років без належної консервації споруди стали непридатними до завершення будівництва. Зараз ми їх розбираємо, оскільки на цьому місті планується будівництво цеху з повторного використання промивних вод.
Хлорувати чи не хлорувати?
Загалом перед тим як потрапити до кранів черкащан вода проходить довгий шлях від водозабору танасосної станції, що може підняти до 120 тисяч кубічних метрів води на добу, через численні технологічні споруди – змішувачі, відстійники, фільтри. Спочатку у відстійниках за рахунок дії доданих у воду реагентів (коагулянтів, флокулянтів) осідають дрібні частинки органічних забруднень, мікроскопічні часточки ґрунту, більша частина бактерій та вірусів, вода освітлюється. На завершальному етапі очищення під час проходження фільтрів з кварцевим піском, з води вилучаються залишки реагентів та решта забруднень. І лише після попереднього очищення вода хлорується.
Олександр Гончаренко зауважує, що оскільки на шляху до споживача питна вода проходить 15 кілометрів водоводів від очисної станції у Сокирному, а потім ще 500 кілометрів розподільних мереж по всьому місту, то загальний час її «мандрівки» становить до двох діб. Ясна річ, що за таких умов, та ще й з трубами, що давно «віджили своє» (максимальний термін експлуатації водопровідних труб – 50 років) і з численними можливостями «поривів» хлорування води – чи не єдиний спосіб гарантувати її безпечність для споживача.
− Використовуючи технологію хлорамонізації, ми маємо можливість значно зменшити дози хлору, забезпечити більш тривалий час його перебування у воді, а також у рази зменшити утворення похідних сполук хлорування. Вміст хлорорганічних сполук у питній воді почав регламентуватися лише з 2011 року, і ми одні з небагатьох підприємств галузі, що стабільно виконує ці, достатньо жорсткі вимоги. Зараз питна вода перевіряється за 50-ма хімічними та мікробіологічними показниками (серед них показники епідемічної безпеки, санітарно-хімічні, питомої сумарної альфа і бета-активності, радіаційні та показники мінерального складу), планується розширення цього переліку до близько100 показників у найближчі 5 років, − коментує Олександр Гончаренко. − Для періодів різкого погіршення якості води у джерелі водоканал має необхідні запаси активованого вугілля, проте очищувати ним воду в на постійній основі – дорого. Деякі реагенти – активоване вугілля, флокулянти – закордонні – Німеччина, Англія, Італія. До 2008 року ми використовували сучасні польські коагулянти, але останнім часом, на щастя, і вітчизняний виробник починає пропонувати високу якість за прийнятною ціною.
«Очищувати воду активованим вугіллям треба в домашніх умовах»,
– переконаний доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімічної технології неорганічних речовин ЧДТУ Геннадій Столяренко. За його словами, налагодивши промислове виробництво, а головне – регенерацію активованого вугілля, його можна було б використовувати в домашніх умовах для отримання чистої і безпечної води.
− Очищення води має бути безпосередньо перед її вживанням. Заправивши кілька картриджів у фільтр типу «Джерельце» можна було б проводити очищення в домашніх умовах і практично за копійки. Але важливо, по-перше, налагодити виробництво цих «вугільних картриджів» в Україні, а по-друге, забезпечити його регенерацію для повторного багаторазового використання, – коментує Геннадій Столяренко – Цілком достатньо було б 2 дециметрів кубічних вугілля на 2 кубічних метрів води. В домашніх умовах – це найкращий спосіб, адже кип’ятіння води призводить лише до концентрації в ній небажаних для організму сполук, а дистилювання не дасть необхідного кальцій-магній-біокарбонатного балансу.
За інформацією аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», у Німеччині вугільні фільтри та біологічну очистку застосовують у великих масштабах. В процесі очищення води хлор не застосовується. Контроль якості дуже жорсткий, навіть більший, ніж до води в пляшках. Кожен німець може зайти на сайт, депісля введення свого поштового індексу дізнається все про стан води, яку споживає. Більшість німецьких водоканалів отримують воду із підземних джерел, де її якість практично прирівнена до питної, тому що діють дуже суворі екологічні норми. На очисних станціях вода збагачується киснем, що дозволяє абсорбувати з неї залізо та марганець з допомогою реагентів. Потім вода проходить через фільтри з піску.
− Наші сусіди росіяни озонують воду. Так, уся Москва «сидить» на озонованій воді. Нещодавно ми зі студентами побували в Осло, де здійснювати експерименти щодо озонування води з джерел для цього міста, – коментує Геннадій Столяренко. − В Норвегії воду піддають ультрафіолетовому опроміненню, фотообробці, кондиціонуванню. Так, норвежці залучили магістрів-хіміків ЧДТУ до розробки систем озонування при водопідготовці. І лише ми «по старинці» хлоруємо, завдаючи шкоди здоров’ю споживачів.
Хто забруднює Дніпро?
Кілька останніх років черкащани зіштовхуються з тим, що єдина водна артерія, яка забезпечує водою обласний центр, влітку «цвіте» і перетворюється на смердюче болото з синьо-зеленими водоростями і дохлою рибою. Як зауважує Олександр Гончаренко, завдяки вдалому розташуванню водозабірної станції біля фарватеру річки, 6-7-метровій глибині, з якої піднімають воду для очистки, посиленню технологічної обробки у «застійні» періоди, збільшенню доз та спектру реагентів, вдалося забезпечити стабільно високу якість водопостачання за повної відсутності скарг на сторонні запахи чи присмаки.
Проте, за словами Геннадія Столяренка, нині по всій довжині ріки найбрудніша вода у двох місцях – від Канева та Чигирина та від Дніпродзержинська до Дніпропетровська.
− У Дніпропетровській області походження забруднення води зрозуміло – це викиди «важкої» промисловості. У нас же, це, скоріше всього, стоки Ірдинського болота. Вони потрапляють в ріку Іриднку, а звідти в Рось і Вільшанку. Річку Рось уже взагалі і річкою назвати не можна через величезну кількість через величезну кількість малих гідроелектростанцій, забруднення підприємств і сільськогосподарських угідь, яке «оминає» очисні споруди, − зауважує Геннадій Столяренко.
За словами Геннадія Столяренка, в умовах Черкащини необхідний комплексний підхід до вирішення проблеми, обходячи дорогу технологію озонування: необхідна мінімізація забруднень річки Дніпро перед водозабором і широке використання активованого вугілля. Зараз − в домашніх умовах, а в майбутньому − на водозаборі.
На думку науковця, мерії міста необхідно подбати про створення благодійного міського фонду для безкоштовного постачання активованим вугіллям, «Джерельцями» і вугільними картриджами найменш забезпечені верстви населення міста.
− Природно, що активоване вугілля з-за кордону за вартістю – «золотий» матеріал. Легше рубати берези і відправляти їх в ту ж Німеччину, як дрова, а з тих же дров можна виготовляти активоване вугілля тут же, на Черкащині. Першочергове завдання бізнесменів області – створення виробництва активованого вугілля в обласному центрі або на виробничому майданчику у Ірдинські боліт, – пояснює Геннадій Столяренко. – На мою думку, черкаському водоканалу і мерії міста необхідно шукати можливості у вигляді міжнародних грантів для повної заміни зношених труб від Сокирно до Черкас.
«Дахнівчани» труять самі себе
Єдині у місті очисні споруди перебувають у власності хімічного гіганта «АЗОТУ». КП «Черкасиводоканал» має договір з цим підприємством на очистку стоків і сплачує «АЗОТУ» за цю послугу.
Проте, через особливості географічного розміщення деяких районів міста, ситуацію це не рятує.
− Велика проблема існує у тих районах міста, де відсутня повністю або частково каналізаційна мережа, це в першу чергу – Соснівка та Дахнівка, − пояснює голова Черкаської еко-асоціації «ЕКО-СВІТ» Людмила Ткаченко. – У Дахнівці взагалі величезна проблема з якісною водою. Мікрорайон територіально розташований нижче над рівнем моря порівняно з іншою частиною міста, й виходить, що те, що люди зливають у вигреби − потім і вживають. Вода проходить свій цикл, тож оскільки вигреби фактично на одному ґрунтовому рівні із питними джерелами − виходить люди самі себе труять.
Ірина Коваль
