Я бачив дуже багато фільмів-катастроф чи зомбі-апокаліпсисів, ще є незвичні приклади на кшталт фільму «Імла» за романом Стівена Кінґа. Люди так гарно описували всі ці скрути, що, здавалося, ми можемо передбачити будь-яку гидоту і протидіяти їй. Як сильно всі помилялися, безпечність зіграла з нами злий жарт: ми розслабились і припинили перейматися тим, що нам здавалося дрібницями. Усі готувались до нападу інопланетян чи падіння астероїда з космосу, але зараз Брюс Вілліс не врятує: треба самому усвідомити своє становище і самому бути героями сьогодення. Не варто нарікати на карантинні обмеження чи відмовлятися носити захисну маску. Зрозумійте своє становище: світ котиться в Тартар, а ви своїми діями тільки допомагаєте Аїду захопити його повністю.

Увесь світ зараз горить в агонії. І коли ви сподіваєтеся, що скрута скоро закінчиться, то я вас трохи засмучу: ліки не знайдуться швидко, треба звикати до цього дамоклового меча. Я і сам сподіваюся на якісь покращення, але ж це тільки надія – вона не дає ніяких привілеїв. Як ми можемо покращити становище? Щонайменше, як не абсурдно, – сидіти вдома й нікуди не виходити. Знаю-знаю, треба працювати… Але вдягайте маски, не нехтуйте елементарною гігієною, обмежте контакти з людьми. Чи не найкраща нагода побути інтровертом, причому немає потреби обмежувати свою діяльність, бо ж інтернет надає нам сьогодні чимало можливостей.

По змозі замикаємось на три замки й сидимо вдома, порятунку немає від кого чекати. Переживемо цей апокаліпсис разом й окремо одночасно: влаштовуймо туси онлайн, спільні перегляди фільмів дистанційно, спілкуймося в соцмережах.

Жити вже треба в реаліях кіберпанку у віртуальній реальності без зайвих контактів з реальним світом.

Ми з вами маємо пережити цей кінець світу, щоб відбудувати новий початок.