– Що ж, готова до лікування? – спитав мою шестирічну доньку стоматолог.

– Мама пообіцяла, що якщо я полікую всі хворі зубки, то запише мене на футбол, – відповідає вона.

– Я теж люблю футбол, тож старатимемося вилікувати швидше…

«Пошукайте своїй дівчинці балет»

… Я не знаю, звідки в моєї доньки з’явилося бажання стати футболісткою. Жартую, що через мої відвідування футбольних матчів, коли я була при надії. Чи через мої слова, що якщо народиться хлопчик, то буде футболістом.

Мені зацікавленість грою прищепив дідусь. Він брав мене на матчі на стадіон маленького містечка й садив поруч дивитися більші – по телевізору. Його фірмовий коментар-прокляття футболістам: «А шоб тобі нога відсохла» – часом звучить мені в голові його голосом. Звучить не тільки щодо футболу.

Я виросла. Дідусь помер. Але атмосфера вболівання притягувала мене. Ми ходили на стадіони чи у фан-зони компанією подруг і раділи перемогам не менше, ніж засмучувались поразкам. Хоча багато хто вважав, що ми туди йшли шукати собі чоловіків. Доводилося віджартовуватись, що чоловіки у фан-зони  йдуть теж, щоб дивитись футбол, а не на жінок. Було б дивно, якби побутувала думка, що чоловіки йдуть на футбол, щоб шукати там дівчат, правда ж?

З появою дітей я футболом перестала цікавитися зовсім. Не дивилася жодного матчу з донькою. Тож її бажання стати футболісткою стало для мене несподіванкою. Я думала, що перегорить, і дала нам випробувальний термін – період лікування зубів. Коли полікували останній, вона спитала: «Коли я йду на футбол?».

Я прийняла виклик, відчуваючи, що просто не буде. Почала телефонувати у місцеві футбольні клуби. В першому мене попросили назвати ім’я дитини для запису, а коли почули, спитали:У вас дівчинка, чи що?

– Так. А це проблема? У вас у рекламі написано, що триває набір дітей.

– Так, але ми думали, що всі зрозуміють, що ми маємо на увазі хлопчиків.

– А чому ви не приймаєте дівчаток?

– Бо це футбол.

– І що?

– І що – пошукайте своїй дівчинці балет або гімнастику.

– Але вона не хоче на балет чи гімнастику, вона хоче на футбол.

– Нічим не можемо допомогти.

Наступний дзвінок. Уже вирішую перепитати з порогу.

– Ви тренуєте дівчаток?

Чоловічий голос по той бік слухавки сміється.

– Ну взагалі-то в нас серйозний футбольний клуб.

– Моя дитина теж серйозно хоче займатися футболом.

– Це несерйозно – приводити на футбол дівчинку.

– Чому?

– Вибачте. Ми не тренуємо дівчаток.

Я загуглила футбол для дівчаток в своєму провінційному місті. Однак для такого віку дівчат пропозицій не знайшла.

Із третьої спроби знайшовся тренер, який погодився тренувати мою доньку з хлопчиками. Через рік я знайшла тренерку, яка взялася тренувати її зі старшими на кілька років дівчатами. Вони всі захоплені цим видом спорту. Дивлячись на них, я думаю, що недостатньо добре шукала: бо чому тоді нема дівчачих команд хоча б стільки ж, скільки хлопчачих? Ну добре, хоча б кілька.

«Вибачте, я подумав, що у вас дівчинка»

Відповіді іноді криються у випадкових фразах випадкових людей.

– Ти футболістка? І шо – отак сідаєш з батьою і дивишся чемпіонат?

– Із мамою. Вона сідає з мамою.

– Що – на футбол ходить? Тато, мабуть, хотів хлопчика і змушує тепер дівчинку ходити на футбол?

– А це ви куди зібрались? – це вже вахтер.

– На тренування.

– Так там футбол.

– Ми на футбол.

– Ой, вибачте, я подумав, що у вас дівчинка.

– Вона у вас, мабуть, хуліганка, і тільки з хлопцями дружить, що на футбол ходить.

– Та й правильно, що вона футбол вибрала. В жіночому футболі менша конкуренція і легше стати зіркою. А от хлопцям треба докласти зусиль.

– А мені дружина не дозволяє дочок на футбол віддати. Каже, що всі сміятися з них будуть.

Жіночий футбол упродовж багатьох років вважали аморальним

Поки моя доця не здається. Серед її книжок-фавориток «Сила дівчат» та «Казки на ніч для дівчат-бунтарок». Із трьох книжок в одній таки є одна історія про футболістку. Марта Вієйра Да Сілва. Її називають Пеле у спідниці. Бо ж не можна просто визнати жінку кращою? Треба її порівняти з чоловіком і додати спідницю. Сам Пеле, до речі, казав, що в Марти є одна суттєва перевага над ним – гарні ноги. Бо як обійтися без сексуалізації в жіночому спорті? А Марта, між іншим, з 17 голами утримує рекорд за найбільшою кількістю забитих м’ячів на чемпіонатах світу як серед чоловіків, так і серед жінок! Окрім цього, вона перша серед обох статей відзначилася голами на 5 розіграшах чемпіонату світу! Такого на той момент не досягнули Мессі чи Роналду. Та чомусь жодного футболіста не називають Мартою у штанях.

Вікіпедія пише, що «жіночий футбол протягом багатьох років вважався аморальним, а сьогодні бореться у багатьох країнах за суспільне визнання». Бореться й в Україні, де лишається не дуже популярним. Я низько схиляюся перед усіма, хто докладає зусиль до того, аби подолати гендерну дискримінацію у футболі та й у спорті загалом. Успіхи – колосальні. Але попереду ще багато боротьби. Згідно з Global Gender Gap Report 2020 потрібно ще 135 років, щоб сформувати гендерно рівне суспільство.

Вперше розквіту жіночий футбол сягнув у 1920-х роках у Великій Британії. Тоді матчі відвідували щонайменше 5000 глядачів. Потім його, щоправда, заборонили, але то вже інша історія. Моя колежанка живе зараз в Англії. Саме вона знайшла колись тренера для моєї доньки в Україні. Каже, що нині в Англії футболом займається ледь не кожна друга дівчинка. І я дуже сподіваюся, що українським футболісткам не доведеться їхати в якусь Англію, як Марта Вієйра Да Сілва колись мусила поїхати у Швецію із менш толерантної до жіночого футболу тоді Бразилії.

…

…У документальному фільмі про одну з кращих українських футболісток головна героїня говорить, що коли їй було років так, як моїй доньці, її стригли «під хлопчика», щоб вона могла грати в футбол…

…Один український спортивний журналіст недавно написав у фб, що жіночий футбол більше схожий на шоу, а не на спорт…

…Одна маленька дівчинка почула, що є спорт тільки для хлопчиків, і в неї в голові на все життя відклалася думка про те, що у чоловіків завжди є привілеї тільки тому, що вони хлопчики…

Джерело матеріалу: сайт https://povaha.org.ua/