Колись я люто ненавидів те свято, тепер люблю. І справа не в школі. Ненавидів, бо у вересні доводилося повертатися жити в місто із села, де проводив усі літні канікули. Змінювати світло і простір полтавських полів на асфальтові ущелини та бетонні коробки черкаських вулиць. Я ніколи не розумів, чому День Знань має обов’язково асоціюватися зі школою. Адже найцікавіші і найцінніші знання я здобував не тут. Там, під наглядом дідуся і з мудрими порадами бабусі я вчився любити все живе, ставиться до тварин як до людей, а до людей як до себе, тримати в руках інструменти, працювати з деревом і глиною. Тут я сидів у 4 стінах і зубарив запилючені сентенції та нудні формули.

Після школи був університет, де слово «знання» набуло іншого сенсу. Там нас навчили, що це ресурс і потужний важіль, який може змінювати світ навколо і світогляд всередині нас. Це теж були знання.

Доросле життя принесло розуміння того, що знання, то не щось абстрактне. По-перше, це щось, що конкретно може вплинути на твій рівень життя і підвищити його. Знання можна продавати і купувати. На них можна полювати. Їх можна навіть вкрасти.

Коронавірус допоміг нам зрозуміти, що знання можуть бути дуже простими і в своїй простоті рятувати життя.

2022 рік став для українців екзаменаційним у цьому плані. За ті пів року, які минули після 24 лютого, ми як ніколи раніше оцінили важливість знань і вміння швидко їх здобувати. Виявилося, що інколи від уміння вчитися напряму залежить виживання.

Ми вчилися укриватися від обстрілів та перетворювати власне житло на фортецю. Ми здобували знання з виготовлення запалювальних сумішів та накладання пов’язок. Ми взяли зброю в руки і за короткі терміни навчилися вбивати загарбників. Ми вивчили англійську, німецьку, французьку і всі ті мови, якими були написані інструкції до використання західної зброї. Їхні хімарси та пантери заговорили по-нашому, а ми заговорили по-їхньому, бо дуже хотіли зрозуміти інструкторів.

Особливі знання і вміння отримали наші волонтери. Ми навчилися плести сітки і виготовляти продукти тривалого зберігання, шити одяг і варити протитанкові їжаки. Ми здобули вміння проводити перевантажений евакуйованими жителями мікроавтобус дорогами життя і доставляти необхідні воїнам речі на нульові рубежі.

Наші медики навчилися зупиняти кровотечу і лікувати поранення, про які навіть не знали їхні вчителі. Наші айтішники навчилися зламувати ворожі системи і закривати свої від російських хакерів.

Ми вчилися, вчилися, вчилися. І вчимося й далі, бо Знання то − життя. І що більше ти знаєш, то більші шанси маєш вижити.

День знань. Це наш день.

Я дуже люблю і поважаю освітян та школяриків із квіточками, але мушу сказати, що це не лише їхнє свято. Сьогодні це свято мають відзначати всі українці. Усі ми, хто зміг вижити і вистояти завдяки вмінню здобувати нові знання і застосовувати їх на практиці.

А ще це день наших воїнів. Бо саме завдяки тим, хто сьогодні стримує навалу ординців на сході і півдні, Україна має можливість святкувати.

Зі святом, українці! З нашим Днем знань!