Черкаський краєзнавчий музей не припиняє своєї роботи навіть під час спекотного для всіх музеїв сезону та пропонує любителям мистецтва не зупинятись у прояві своєї закоханості у прекрасне. Днями там відкрилась чудова і дійсно унікальна виставка «Співоча душа дерева». Це перша персональна виставка черкаського різьбяра та справжнього самородка Миколи Старова. Експозиція з 33 надзвичайних картин буде доступною для оглядин та наповнення високими емоціями аж до 21 серпня. Тож той, хто прогавив подію, має можливість надолужити це, відвідавши виставку, яка затишно розташувалась на першому поверсі нашого краєзнавчого музею.
Неочікувані обставини та очікуваний результат
Тема експозиції була задана та запропонована майстру працівниками різних відділів музею — історичного та етнографічного. Тож, її можна кваліфікувати як історично-етнографічну. Роботи Миколи Старова, присвячені славному козацтву українському, самобутнім кобзарям, побуту, ремеслам та звичаям наших предків влучно з’єднались з зображеними на картинах традиціями та святинями.
Такий розріз творчості майстра різьблення Миколи Старова вловили завідувач відділу етнографії Вікторія Наумчук та завідувач відділу історії XIV − початкуXX століття Сергій Ганницький.
— А ще ми дуже хотіли б, аби автор додав до всього свого творчого доробку таку собі вишукану нотку старих Черкас. І він дослухався наших поряд. Тож його єдина робота, на якій зображено будівлю колишньої Чоловічої гімназії дивно вплітається в загальну канву, йде в унісон з іншими чудовими витворами майстра, — вважає Вікторія Наумчук.
Сам автор обіцяє, що розпочату серію «Старовинних Черкас» неодмінно поновить. Бо це є його давнім задумом, якому тепер є стимул реалізуватись.
Вікторія Наумчук поділилась історією знайомства з справжнім самородком Миколою Старовим. Справа у тому, що на відміну від Закарпаття, на Черкащині залишилось вкрай мало майстрів, що вміють творити із дерева. Хоча це надзвичайний матеріал саме для творчості. Власне і у фондах музею таких робіт бракує. Тому зазвичай науковий працівник відшукувала сучасних «дерев’яних справ» майстрів на просторах Інтернету. А ось стикнувшись та побачивши роботи Миколи Старова просто ахнула. О, диво обставин! Виявилось, що він мешкає у сусідньому під’їзді. Вікторія Миколаївна навіть віталась із ним щодня, але і гадки не мала, що незабаром із цим сором’язливим чоловіком та усім черкаським творчим бомондом відкриватиме його першу в житті персональну виставку.
− Герої-художники ходять поряд із нами, — не приховує свого захоплення зробленим Вікторія Наумчук. — Для мене насправді все це було ну дуже цікавим відкриттям. Талантів серед нас — море, тож варто їх відкривати та обов’язково показувати їхню непересічну творчість загалу.
Майстри у захваті
Можна сміливо стверджувати, що всі, хто відвідав відкриття цієї виставки, не кривили душею, коли наговорили автору купу теплих і таких важливих саме на цьому його творчому етапі слів. Більшість із них дійсно побачила у Миколі Старову достойного майстра. А в того, здається, очі, в яких легко читалося та випромінювалось суцільне добро, були трохи мокрі. Мабуть, від звичайного людського щастя. Зрозумів, що творив не дарма і що його почули колеги — такі самі, як він, до коріння творчі люди. Хіба це не щастя!?
— Виставка — це великий труд і я хочу привітати автора з успішним її відкриттям, — зазначила голова Черкаського осередку Національної спілки майстрів України Ольга Мартинова. — Насправді ми бачимо дійсно достойні роботи. Слава Богу, що Миколі Старову хочеться творити, що у нього є бажання показатись людям, що він у творчому пошуку та постійному процесі самовдосконалення.
— Не важливо, скільки часу майстер витратив на свої роботи, які влучно виклалися в експозицію, — додав член спілки Анатолій Алексеєв. — Бо можна присвятити і одній роботі все життя, а можна зробити кілька десятків за невеличкий термін часу. Хоча я з захопленням дізнався, що частину представлених сьогодні робіт Микола створив буквально за півроку. Найбільш важливим є те, що саме він створив. Я довго роздивлявся виставлені роботи ще під час монтажу експозиції. І ось , що я мушу визнати — Микола Старов дуже добре відчуває міру, а відтак на кінчиках пальців — сам матеріал. Його роботи такі гармонійні і такі теплі, що їх хочеться роздивлятись і роздивлятись, знаходити нові деталі, які виводять на думку майстра.
Якісними у виконанні, витончено ніжними назвала картини Миколи Старова відома черкаська художниця Тамара Гордова.
— Довго милувалась роботами. І, знаєте, вже кортить побачити наступні. Що я спостерігаю? Літо, пора відпусток… а у нашому музеї зараз повно людей, які не спішать додому, а просто невимушено спілкуються з прекрасним. Я дуже вдячна Краєзнавчому музею, який постійно у русі і постійно відкриває нові імена.
Виставка як стимул для творіння
Розчулений автор також був сповнений емоційного підйому, який спричинила важлива на його творчому шляху подія.
— Виставка та відгуки надихають мене та дають ще більший стимул до роботи, — зізнається він. — Адже професійно творити щось із дерева я ніде за життя не навчався. Хоча з дитинства обожнював малювати. У шкільні роки у Вергунах , де я народився та де навчався у школі, в майстерні робили художники. Ми після уроків підглядали до них у вікна, як вони малюють. Ті у свою чергу запросили допитливих школяриків до себе, побачивши нашу неабияку зацікавленість. Згодом саме ці люди звернулись до дирекції школи, щоб започаткувати у ній гурток образотворчого мистецтва. На жаль, я вже не пригадаю зараз усіх наших наставників, але там були Станіслав Грабовський та Віктор Клименко. Віктор Іванович, як я запам’ятав на все життя, дав мені перші настанови, що стали вирішальними у моєму життєвому виборі. Він мені так казав: „ Ніколи не змальовуй! Малюй, як відчуваєш сам з натури! Носи завжди при собі олівець та закарбовуй побачене на папірці в ескізах“ Так і сталось… де б не їх їздив, де б не був, мандрував завжди щось замальовую, аби потім пригадати все те, та винести у роботу. Так і вчився сам собі. Щоправда, перечитав масу літератури, передивився роботи відомих майстрів та також вчився на них, шукаючи свій власний творчий почерк.
Різьбленням за словами Микола Старова, він зацікавився ще під час служби в армії. Був у пана Миколи друг, який звичайнісіньким складаним ножем на більярдному шарику творив дива. Так і призвичаїв до того мистецтва найближчого армійського товариша.
Хотів майстер «цунамі»
Микола Ількович відкрив мені таємницю. Зізнався, мріялось, щоб емоції відвідувачів виставки від однієї його картини переходили до другої, третьої, а на останній ця хвиля мала перерости просто на цунамі неймовірних почуттів. Власне так і вийшло! Старов не штампує свої картини — кожна з них єдина та неповторна у своєму роді. І скопіювати їх, як, наприклад написані фарбами, неможливо.
— Зазвичай майстри перед тим, як написати різьбленням якусь картину, спочатку малюють ескіз, потім виліплюють зразок пластиліном. Я цього ніколи не роблю — до різьблення приступаю одразу, — ділиться своїми секретами він. — Чим більше захоплюєшся темою майбутньої роботи, тим більше занурюєшся з головою у неймовірний процес творення і тим швидше та якісніше врешті виглядає готова картина. Майстер має горіти душею. Коли не має іскри, все буде якось не так і не правильно. Мене з самого дитинства тягнуло душею до дерева. На папірці я буду довго каракулі вимальовувати, поки щось вийде путнє, а по дереву «малюю» одразу — зроблю два – три надрізи і вже знаю, що буде далі. Дерево — воно просто моє!
Тетяна Євгеньєва
