Місто Українськ знаходиться в Покровському районі Донецької області. До початку повномасштабного вторгнення там проживали понад 10 тисяч осіб. Зараз же залишилися в основному люди пенсійного віку або ті, хто з певних причини не може виїхати. Пані Марія (ім’я героїні змінено з метою безпеки, − ред.) уже понад пів року як вимушено переміщена особа. Покинула Українськ, адже збільшилася кількість обстрілів, були «прильоти» та й узагалі дуже страшно самій там лишатися. Жінка переїхала на Черкащину, але попри все мріє повернутися додому, у рідне місто.
На початку повномасштабного вторгнення пані Марія була вдома, вона чула спочатку вистріли, вибухи, згодом стали літати ракети, «шахеди» та авіація. Чоловік пані Марії помер, тож жінка лишилася сама.
− Було дуже страшно, я постійно ховалася в коридорі або ж у підвалі нашого будинку, у нас там усе було обладнано, підготовлено. Пам’ятаю, як був вибух біля шахти «Україна», а це недалеко від нашого дому. У нашого будинку та ще сусідніх повилітали вікна, зруйнувалися балкони, але все інше встояло. Я більше не могла там знаходитися. Моя родичка переїхала на Черкащину й покликала мене до себе. До того часу, поки я була в Українську, великих руйнувань не було. Зараз – це просто жах: розбита школа, стадіон, багато зруйнованих будинків. Поки була в Українську, дуже рідко виходила з дому, але все ж бачила будинки без вікон, балконів, дахи побиті осколками. Зараз, на жаль, дуже мало людей в Українську лишилося, будинки пустують, це дуже страшно, − говорить жінка. − Пригадую, коли виїжджала з міста, було дуже тихо, аж дивно, не було заторів, ми зупинялися лише на блокпостах для перевірки документів. Тож я швидко доїхала до Черкащини.
Із болем розповідає жінка й про жахливу трагедію, що сталася з їхніми кумами. На початку червня 2023 року Українськ у Донецькій області зазнав артобстрілу. Тоді постраждали цивільні. Троє людей загинули: дорослі та одна дитина. Також троє дітей отримали поранення.
− Тоді троє людей загинули із сім’ї наших кумів: кум, його син та дитина 4-ох років, − пригадує пані Марія. – А буквально за кілька місяців до цього, дружина нашого кума потрапила під обстріл на ринку, отримала тяжкі поранення очей, досить довго лікувалася. І тільки вона повернулася додому, трішки відійшла від тих страшних подій, як тут така трагедія.
Жінка розповідає, що її будинок, за словами друзів, які лишилися в місті, у нормальному стані. Поки що немає газу, води, але люди бурять свердловини, підводять воду, виживають як можуть.
− Дуже болісно сприймаю всі новини із рідного міста, переживаю, плачу. Хотілося б повернутися додому, але розумію, що поки що не можна. Тож збираюся лишатися поки що тут, на Черкащині, − каже пані Марія. − Але сподіваюся, що мій будинок вистоїть, і я зможу повернутися додому, у рідний Українськ.
Над матеріалом працювала Олеся Зінченко
Ілюстрація – з відкритих джерел
Інтерв’ю в постраждалої особи взято документатором воєнних злочинів Тарасом Щербатюком, у межах ініціативи «Трибунал для Путіна», за підтримки Української Гельсінської спілки з прав у межах Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії».
Матеріал підготовлено в межах співпраці громадської організації «Черкаський правозахисний центр» та видання «Нова Доба».
