На рідну землю прибули траурні конвої з тілами двох трагічно загиблих військовослужбовців – жителя села Онопріївка – Юрія Галагуса та жителя села Червоне – Юрія Міняйла. Обидва захисники загинули на початку березня 2024 року, пишуть «Вісті Черкащини».

Учора полеглих Героїв із почестями провели в останню путь.

Юрій Миколайович Галагус народився (07.09.1996-07.03.2024) у м. Черкаси. Дитинство та юність Юрія пройшли в селі Онопріївка. Він був сиротою.

Після закінчення 9 класів Онпріївської ЗОШ І–ІІІ ступенів навчався в державному навчальному закладі «Уманський професійний ліцей», де отримав професію слюсар-ремонтник, токар-револьверник.

Далі була строкова служба в ЗСУ. Після звільнення в запас, розпочав своє трудове життя працюючи електромонтером Уманських енергетичних мереж. Певний час працював за кордоном.

20 червня 2022 року ІІІ відділом Звенигородського РТЦК та СП був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку проходив службу в підрозділах, які забезпечували військову логістику. Згодом, уже в складі 5-ої окремої Київської штурмової бригади Юрій захищає Україну біля Бахмута та Кліщіївки Донецької області. Був контужений та поранений, але повертався до побратимів. 7 березня 2024 року життя Юрія трагічно обірвалось… У загиблого залишились брати й сестра.

Юрій Миколайович Міняйло (26.05.1971-10.03.2024) народився та проживав у с. Червоне. Після закінчення Соколівоцької ЗОШ І-ІІ ст. вступив до Ульянівського ПТУ, де здобув професію будівельника. Проходив службу в ЗСУ. Після звільнення в запас працював за професією в місцевому господарстві та в м. Київ у будівельних організаціях.

Разом із дружиною Іриною Олександрівною народили та виховали синів Олександра та Миколу. Дочекались онуків: Максима, Дениса, Валерію, Алевтину, Іванну.

Юрій Міняйло був старшим солдатом, стрільцем-помічником гранатометника 1 взводу, 3-ої мотопіхотної роти, мотопіхотного батальйону. До лав ЗСУ по мобілізації був призваний 18.04.2023 року. Виконував бойові завдання та пройшов чимало гарячих точок фронту.

В одному з боїв на Донеччині отримав тяжке поранення, після чого був на лікуванні та отримав 2 дні відпустки. Та вже 10 березня 2024 року його життя обірвалось. Із рідних у загиблого залишились: мама Валентина Євдокимівна, дружина, діти й онуки.

Вічна пам’ять Героям!

 

 

Більше новин у нашому телеграм-каналі − https://t.me/novadoba