Невдовзі в обласному центрі розпочнуть встановлювати нашу «головну ялинку». Про це зазвичай повідомляють офіційно, хоча кожному відомо, що не перший рік муніципальний символ свята, як конструктор, збирають із маленьких сосонок, закріплених у металевому осерді. Потім все це діло прикрашають двома десятками гірлянд по 16–18 метрів кожна. Траплялося, що «у світлі ілюмінації» губилася сама ялинка: закупівля нових гірлянд перетворювалася у справжній муніципальний блокбастер. Зате вже як придбають – то висять вони у нас цілісінький рік до наступного нового, дарма що не сяють. Над бульваром, на фасаді обладміністрації… Ну а навіщо знімати, якщо потім знову треба буде чіпляти?
Ціна гарного настрою
Цьогоріч ялинку-соснинку обіцяють вищою, ніж зазвичай – аж 22 метри проти 16-18 традиційних. Зазвичай такі прикрашали Театральну площу. Винятком став 2014 рік: у гарячі дні чергової революції звичний новорічний пейзаж тут видавався недоцільним або й потенційно небезпечним. Потім заважала реконструкція театру.
Громадська ялинка та осяйний бульвар – щастя не з дешевих. У грудні 2016-го, наприклад, скупилися на
1,7 мільйонів гривень. Власне, йшлося лише про відповідну ілюмінацію на головній міській вулиці та сусідньому Хрещатику. Старі гірлянди буцімто всі вийшли з ладу. Для прикладу: рівно за 10 років до цього, у грудні 2006-го, сама новорічна красуня із сокирнинського лісу, її монтаж та іграшки коштували місту 41 тисячу гривень. Ще на 10 тисяч тоді придбали нових прикрас. Або ось 2011-го, коли у середмісті височіло-сяяло аж три ялинки. Та, що в центрі майданчику на «Хрещатик-Сіті», була штучною і сягала 16 метрів, а на її придбання і встановлення було витрачено усього 32 тисячі гривень. Цікаво, де вона тепер? Чи була одноразовою, як і звичайна?
«Свято з неробочим днем»
Та повернімося до традиції громадських святкувань Нового року. Спочатку вони скрізь проходили під дахом. Після того, як секретар Київського обкому
КП(б)У Павло Постишев переконав Сталіна у доцільності реабілітації «міщанського» свята як альтернативи релігійному Різдву, ялинки почали встановлювати у будинках культури, робітничих клубах фабрик і заводів, закладах освіти. А першу – 1936 року у Палаці піонерів Харкова. Прем’єра ж «вуличної» теж відбулася в Україні. Вона з’явилася вже після Перемоги біля будівлі Київської філармонії у грудні 1945 року.
За пару років зелені символи неминучого прийдешнього щастя, вінчовані червоними зірками, вийшли на площі Москви, Ленінграда, інших столиць союзних республік. Але населенню провінції, знесиленому хронічним недоїданням та виснажливою відбудовою, все ще не хороводилося. «В дружный круг у елки станем – И споем со всей страной – Славься наш великий Сталин – Славься Сталин наш родной» – такого з власної волі по хатах не співали. Тож периферійний ігнор старого свята на новий лад треба було викорінювати. Цього разу народ взяли «пряником»: згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року 1 січня оголошувалося «святом з неробочим днем».
Відтоді громадські ялинки й розпочали свою переможну ходу усіма обласними, а за два-три роки – й районними центрами європейської частини Країни Рад.
Новий рік і соцзмагання
У Черкасах вони вперше з’явилися 1951-го. І відразу кілька: у центральному сквері, біля Палацу піонерів, у Соснівському парку при санаторіях. Але головною вважалася та міська ялинка, якою з високого постаменту, склавши руки за спиною, милувався сам товариш Сталін. Стояла вона у згаданому центральному сквері, на місці якого на початку 1960-х звели будівлю обласного управління Держбанку. Звісно, що й прикрашали її найвишуканіше: фольгою, скляними дощиками і навіть справжніми ялинковими прикрасами з товстого скла, які тут все ще були дивиною.
І довгенько по означених часах новорічний символ тут мав кілька більш-менш рівноцінних втілень, а саме свято проходило доволі буденно. Аби у молодшого покоління не виникало сумнівів у подібній специфіці Нового року по-радянськи, зацитую абзац з публікації у «Черкаській правді» від 30 грудня 1986 року.
«Настає урочиста мить – Дід Мороз, роблячи магічний жест своїм чарівним костуром, наказує: «На знак трудових перемог, ялинко, засвітись! І вона спалахує вогнями. Секретар міськкому партії Г. В. Коваленко вітає працівників промисловості з успішним завершенням трудового року. На імпровізовану сцену запрошуються переможці соціалістичного змагання…»
Зауважте – це вже горбачовська «епоха», далеко не найпоказовіша у подібних проявах поєднання казкового дійства і партійних зборів.
Про «театральну» ялинку
Наприкінці грудня 1966-го титульну місцеву ялинку уперше встановили на Театральній площі. За розмірами, пишнотою та кількістю прикрас тепер вона цілковито відповідала рівню обласного центру. А ще – доволі довго, мало не два десятиліття відтоді, біля ялинки завжди стояли велетенські, – як для малечі, – фігури Діда Мороза і Снігуроньки. Ну тобто для малечі – так справжні Дід Мороз і Снігуронька. Уночі вони оживали, щоб розносити подарунки, а вдень поверталися для того, щоб з ними можна було сфотографуватися. Оці фотосесії вважалися дорослими справою обов’язковою, певним ритуальним дійством, нічим не другоряднішим, аніж наряджання ялинки вдома. Як давно це почалося – точно сказати не беруся, але моє перше фото у тотемному товаристві датоване 10 січня 1971 року.
Про появу «театральної» красуні як тепер, так і раніше, обов’язково повідомляли газети. Єдина відмінність – нині її встановлюють на початку грудня, траплялося, що й 1-го числа, а раніше й 30-го вважалося нормою. Гадаю, це тому, що зараз людям треба сповнитися відповідним настроєм та змиритися з неминучістю значних фінансових витрат, а в часи місцями розвиненого соціалізму підготовка зводилася до полювання за мандаринами, майонезом, зеленим горошком і «Пташиним молоком» чи «Київським» тортом. І в такому ділі ялинкове нагадування необов’язкове, й без нього пам’яталося, а грошей вистачало усім і на все. Ось усього на всіх не вистачало – це факт.
Зате встановлене 30-го деревце й справді дарувало радість. Воно ще не встигало стати буденним елементом міського краєвиду, було свіжим, вчасним і реально новорічним. Типова картинка. 1977 рік, 30 грудня, ранок. Біля театру встановлюють «деревце» заввиш 19 метрів, привезене з-під Сунок Смілянського району.
«Водій Петро Стеценко підігнав автомобіль з телескопічною вишкою. За хвилину працівники Зеленгоспу Михайло Приходько і Анатолій Бас вже працювали на висоті. Вже восьму ялинку прикрашає робітниця Ніна Шраменко з чоловіком. Працівники підприємства «Міськсвітло» подбали про ілюмінацію новорічної красуні, яка увечері засяє вогнями…»
Свято наближається!
