Літня спека. Насолоджуєшся прохолодою на улюбленій лавочці у себе в саду. Спостерігаєш за ледь-ледь помітними хмаринками на такому голубенькому небі. Переводиш погляд на зелень трави, що торкається твоїх ніг, на троянди такі багаті у своїй красі. Милуєшся, отримуєш неймовірне задоволення. І разом із тим переносишся у інше літо, коли ти малий, коли тато і мама молоді, коли гуркотіли комбайни на полі, коли мчали машини із зерном до сховищ, коли на вулиці нас, дітвори, було не те що багато, а дуже багато. І коли розваги такі були такі, що «ух». Але для цього потрібно, щоб батьки пішли на роботу. Ще з вечора старші домовлялися, що будуть гатить гатку на річці, бо у центрі уже зробили. Зранку тато − на тракторну, мама – на ланку. Старшим наказували доглядати за меншими, не забувать налить води курчатам, качатам, кинуть трави кроликам, допомогти бабусі попорать свиней. Швиденько снідаєш. Тобі малому не дуже хочеться їсти, але умова, що не поїси – нікуди не підеш, змушує жувати все підряд. Бригада «ух» збирається біля річки, і – вперед. Через певний час її перегороджує гатка. У воду першими йдуть ті, хто працею довів, що крутіший (по- сучасному). Малеча стоїть на березі − чекає своєї черги. І от дозвіл наданий. Підтикуєш платтячко, бо ще була настанова не замочить його. Спочатку заходиш по коліна у ту муть річкову. А далі не витримуєш і шугаєш майже з головою. Тут тебе підхоплює рука старшої сестри і витягує на берег. Витирає лице, заглядає у твої очі – хвилюється. Заспокоївшись, знову у воду, а ти на березі сохнеш. Час летить непомітно, а коли розумієш, що підходить вечір і скоро повернуться батьки з роботи, летиш додому, як на крилах. Тебе тягнуть і втокмачують у малу голову, що «ми ніде не були, не купалися, і що тільки пікну, то не візьмуть кататись на велосипеді». Із розумінням киваєш головою і висуваєш свої вимоги, що якщо не візьмуть кататись, то розкажеш, що чуть не втопилась. Удома старші доробляють усю задану роботу. Чепуряться і з ангельським обличчям зустрічаєш батьків. Доки таємниця не розгадана, швиденько просишся покататись на велосипеді. І доки старші випрошують у батьків дозвіл, ти стоїш із платочком біля велосипеда напоготові. Для чого платочок, а щоб накрутить на раму, щоб під час поїздки не набить п’яту точку. Втомлена мама, не помітивши нічого не законного, дозволяє трохи покататись. Вираз сестриного обличчя свідчить, що поїздка буде з гицалками. І рятує тебе від синців на п’ятій точці донька твого хрещеного, яка в сім’ї єдина дитина і їй дуже хочеться поняньчитись із малявкою. Вона акуратно пов’язує платок на рамі свого велосипеда, всажує тебе і вирушаємо. Вітер лагідно торкається твого обличчя, гладить босі ноженята, шурхотить платтячком, куйовдить волоссячко. Проїхавши кілька кіл по вулиці, повертаєшся додому. Майже сонним вечеряєш. І лягаючи біля мами спати, не втримуєшся і під великим секретом розповідаєш про гатку, купання і все інше. Сон долає тебе і уже не бачиш, як посміхається мама, для якої це не таємниця.

Ольга Зінченко