Алла Петрівна Столярчук працює на Тальнівській підстанції ШМД уже 18 років. Починала диспетчером, потім була виїзним фельдшером, зараз тимчасово виконує обов’язки старшого фельдшера, але все ж дуже любить виїжджати на виклики і працювати з людьми. Про долю медика розповіли в пресслужбі КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ЧОР»

У сім’ї медиків не було, але ще у чотири роки, коли її мамі було дуже зле, дівчинка стійко вирішила: буде працювати на «швидкій» і допомагатиме людям. Хоча робота і важка, але ніколи не було й думки її змінити. Тим паче завжди підтримують і цікавляться улюбленою справою син та чоловік – і це додає сил.

Найбільше запам’ятався виклик на пологи. «Була зима, мороз -18 градусів, дорогою я розумію, що не довеземо. Зупиняємося біля лісу і нумо готуватися. Тоді на світ з’явився здоровий хлопчик. Я його в куртку свою замотала і так гріла, поки не доїхали до лікарні. Страшно не було. Зібралася, зосередилася – бо це ж моя робота. Потім був не один випадок пологів у автомобілі «швидкої» і щоразу світ зі мною радів появі маленького хлопчика. Дівчаток не приймала ні разу», – пригадує медик з теплотою у голосі. А найстрашніші виклики – коли не можеш допомогти. Бо не маєш можливості, бо не все в твоїх руках. А коли рідні поряд кричать, оцей крик – це дуже страшно.

– Люди, які працюють на швидкій, іноді працюють на межі сил та можливостей, не жалкуючи ні здоров’я, ні часу. Тому найбільше болить – коли на виклику кидають в обличчя «що ти зобов’язана чи повинна». Медики вчаться не реагувати на такі слова. Бо люди є різні, а медпрацівники завжди просто роблять свою роботу. І намагаються робити її добре, щоб потім не було соромно перш за все перед собою в дзеркалі, – говорить Алла Столярчук. – Колеги завжди допомагають. Навіть тих, хто вже зараз на пенсії, згадую з теплотою. Бо вони навчили багатьох речей. Бо з усіма ними ти проживаєш виклики і радишся, і хвилюєшся за пацієнтів. А слова, які кажеш найчастіше у житті, – це однозначно «Будьте здорові!»