На жаль, ніхто з нас не застрахований від того, щоб опинитися в кризовій ситуації, тобто такій, яка ніколи не була характерною для нашого життя. Яскравий приклад – нещодавня трагедія, що трапилася поблизу м. Городища. Це не просто стрес, це абсолютно екстремальне випробування для людської психіки. Що робити, як поводитися самому і як допомогти тим, хто поруч?

Радить Леся Коротяєва, керівник психологічної служби управління ДСНС в Черкаській області. Вона якраз займалася евакуацією жителів Городища, яким потенційно загрожувала небезпека.

– Кризова ситуація – це така, яку найкраще пояснити висловом Михайла Жванецького: «Тобі вже не треба, а ти є». Це втрата близьких, серйозна шкода, завдана власному здоров’ю або ж дуже вартісна майнова шкода – втрата дому, приміром. На жаль, родичі в цій ситуації – це коло горя, коло біди. В силу цього вони не можуть бути для людини порятунком. Як це не парадоксально, ефективніше допоможуть сторонні, чужі люди. В ідеалі – професійний психолог, бо універсального алгоритму дій не існує, і фахівець у кожному окремому випадку шукає новий підхід до кожного постраждалого.
Мета психолога – показати варіанти життя за межею кола родичів – кола біди. Людину треба адаптувати до кризової ситуації, переконати, що це не кінець, а початок нового життя, і буквально змусити жити далі. Завдання не з простих. Непрофесіоналу впоратися з ним дуже важко.

– Парадокс, але психіка людини так влаштована, що їй легше страждати, ніж зробити крок і почати нове життя. Муки, хай які сильні, це тільки муки. А щоб зробити крок, треба зробити зусилля, в першу чергу – вольове, психічне.
Якщо все-таки вам довелося потрапити в якусь кризову ситуацію (ДТП, пожежа, вибух газу в домі тощо), і поруч людина, яка кричить чи б’ється в істериці, пані Леся радить підійти і взяти її за руку.

– Не пробуйте заспокоїти словами. По-перше, людина може просто не чути вашого голосу за власними риданнями, по-друге, коли звучить: «Не кричи, не плач», мозок людини не сприймає частинку «не». Отже, ефекту не буде ніякого. Доторк рукою – це знак «Ти не один. Я поруч». Обніміть людину. Бажано, щоб при цьому її руки були опущені вздовж тіла: так вона не зможе кинутися вам на шию і не задушить раптово мимоволі, не зможе кинутись на вас з кулаками – і таке буває. Обніміть так, ніби нависаєте над нею. Цей жест скаже їй: «Ти під захистом. Я охороняю тебе». Так, як відчуває мамин захист дитина, сидячи у неї на руках, чи татків захист. Це може заспокоїти людину хоча б частково.

Водночас пані Леся відзначає, що найнебезпечніша якраз протилежна реакція потерпілого, коли він не кричить, не ридає, а перебуває ніби в ступорі, стоїть мовчки або, що ще гірше, ховається десь (в кущі, за дерево, в куток приміщення) і тихенько виє-скімлить. Людина, яка кричить, привертає до себе увагу, до неї підійдуть, допоможуть. Той, хто мовчить, залишається з бідою сам-на-сам, і тоді психіка зазнає значних травм.