Черкащанка Ольга Рачек – музикант, дослідник української літератури, громадська діячка, блогер і мати чотирьох дітей. Своє навчання – як формальне, так і неформальне, жінка продовжувала протягом усіх своїх вагітностей, а виховання малюків не стало для неї перешкодою ні навчанню на стаціонарі, ні поїздкам на різноманітні тренінги і школи, як в Україні, так і за кордоном. Більше того, жінка організувала перше у місті ком’юніті-медіа для черкаських батьків під назвою «KidsSpase», а зовсім нещодавно – першу зустріч на тему неформальної освіти.

Фанатична мама

Перша дитина у Ольги Рачек з’явилася, коли жінці було всього 18. Тепер 16-річний син Владислав – мамина й татова радість і гордість. Син працьовитий, відповідальний, переможець та обласних та всеукраїнських олімпіад з інформатики та математики, відвідує додаткові курси при ВНЗ. Але відразу по народженню дитини, молода мама зіштовхнулася з численними труднощами. Найголовнішою проблемою, зокрема, стала не нестача грошей, а дилема щодо самореалізації.
− Я тоді якраз навчалася в музичному училищі, народила на третьому курсі, не йдучи в академвідпустку. Навчалася на фортепіанному відділі. Навіть їздила вступати в Київ. Бачила себе лише музикантом. Проте, коли закінчила музучилище, то дитині був рік. У Черкасах консерваторії немає, а кидати однорічну дитину й чоловіка або переїжджати сім’єю в інше місто ми не наважувалися, − говорить Ольга. – Я завжди роблю вибір на користь дітей.
Як стверджує сама жінка, з першою дитиною вона була фанатичною мамочкою. Її день був розписаний похвилинно.
− Що 15 хвилин – зміна діяльності, – сміється жінка. – Читання, ліплення, масажі. Ставили дитині платівки з творами Моцарта Все це, звісно, вплинуло на його розвиток позитивно. Вже в першому класі син читав зі швидкістю 90 слів на хвилину. Але з молодшими дітьми ставало на це менше часу, доводилося ставитися до цього розпорядку дня простіше. Окрім того, я розуміла, що мамі треба знаходити час і на власний розвиток.

Після Помаранчевої Революції пішла вчитися на філолога

Ідея здобути фах філолога (за спеціальністю Ольга Рачек викладач, дослідник і письменник, має ступінь магістра) у нашої героїні з’явилась після Помаранчервої Революції. Незважаючи на те, що Ольга виросла у російськомовній сім’ї, під час буремних подій на Майдані вивчила українську «для себе» і ухвалила рішення йти навчатися на філолога.
− Старший син пішов до школи, молодша дочка Вероніка – до дитсадка, а мама – вступила на перший курс. Навчалась на стаціонарі й держзамовленні.
− Я розуміла, для чого йшла вчитися. Ніколи не «зубарила», намагалася розібратися логічно, бачила, яка велика частина того, що викладають у ВНЗ дійсно нікому не потрібна… Було дуже важко. Вдень я сиділа у бібліотеці, а вночі − прала вручну, вчила історію та готувалася до семінарів. З дітьми сидів чоловік (він реалізатор книжок, тож міг поєднувати роботу з вихованням малечі ). Якось відбувся «зрив»: не встигаючи вивчити усе, що запланувала, я зібрала книжки і поїхала в бібліотеку. Думаю: здам і покину навчання. Але опинившись на межі вибору – «що далі?», все ж передумала….
На третьому курсі у Олі народилася третя дитина. Мама пішла в академ відпустку на 2 роки. Одногрупниці відмовляли, казали – впораєшся. Але я розуміла – дитина понад усе.
− Коли вийшла після академу, дуже допомагала бабуся. Вона сиділа з Марком, бо в дитсадочок ми його віддати не могли. У 2010 – 2011 роках діти почали помирати після щеплень. Ми зробили перші три, а далі вирішили не ризикувати. Через це дитину не брали в садок. Планували навіть до суду позиватися.

Матеріальні проблеми були зі старшими, коли памперси були дуже дорогі, не було у магазинах доступного взуття та одягу. Виручала мама, яка на той час їздила в Польщу і щось привозила. Але загалом – викручувалися.
Ольга Рачек переконана, що українська вища освіта має бути адаптованою для молодих мам. Такі форми дистанційного навчання, як відеоуроки, лекції у запису на дисках, коли мама могла б опановувати матеріал вдома та приїжджати у ВНЗ раз на тиждень, зробили б її навчання простішим і результативнішим. Ця проблема неможливості поєднання материнства та навчання (через відсутність умов у ВНЗ) стане для Ольги імпульсом для ідеї про створення дитячої кімнати при університеті.
− Я була чи не єдиною студенткою не лише в Черкасах, а й загалом по Україні, яка навчалася на стаціонарі, маючи трьох дітей. Якби система освіти була адаптована, то, впевнена, таких активних мам було б більше, − коментує Ольга Рачек.

«Зачем Вы ребенка в тряпку заворачиваете? У Вас что, коляски нет?»

Четвертою дитиною Ольга Рачек завагітніла, коли навчалася у магістратурі.
Через місяць після захисту диплому жінка народила сина Олексія та пішла в декрет на три роки.
− З маленькою дитиною лишатися активною досить важко. В плані того, що у нас місто не досить доброзичливе до мам. Ідею зі слінгом підкинула подруга, коли у мене була вже четверта дитина. Деякі сусіди питали здивовано: «А у Вас что, коляски нету? Почему ребенка в тряпку заворачиваете?». А коляска у нас була. Купували у розстрочку. Про дитячі кімнати при закладах освіти доводиться тільки мріяти. Їх і в закладах громадського харчування нема. Навіть більше – у Варшаві, де я була в межах тренінгу, пеленальний столик в університеті розташований у туалеті. Якби при різних громадських установах була невелика кімната, у якій можна було б погодувати дитину і змінити їй підгузник, або просто куточок, де б вона погралася поки мама вирішує справи – це вже значно полегшувало б мамі життя.

Перші кроки в блогерстві та мотиваційна поїздка

Ще під час навчання Ольга стала стипендіаткою програми «Завтра UA». Подала документи в останній момент, пройшла у перший тур.
− Наші наукові роботи перевіряли на авторство, оригінальність ідеї. Було три етапи відбору і коли я пройшла їх − поїхала до Києва на форум. Я тоді була на 30-му тижні вагітності!
− Там багато говорили про різні соціальні проекти та старт-апи і це підштовхнуло мене і далі шукати себе в громадській діяльності. В минулому році Стипендіальна програма «Завтра. ua» святкувала своє 10-річчя і я поїхала на ювілейний форум. Це була моя друга поїздка, але якщо у перший раз я лише слухала і дивилася на ініціативну молодь, то в цей раз я вже їхала з ідеєю соціального проекту – створення дитячої кімнати при ВНЗ.
На форумі була можливість виграти 10000 гривень, якщо за твій проект проголосує журі та більшість присутніх стипендіатів. Мій проект не «пройшов», але дуже сподобався журі. Сказали – їдьте у Черкаси, і робіть, у вас вже усе прописане. Зараз цю ініціативу намагаються реалізувати люди, які працюють в університеті. Але, нажаль, на сьогодні результатів немає…

Як стверджує Ольга, будь-яка ініціатива виникає із власної потреби. У 2011 році при 2-ій черкаській міській дитячій поліклініці було створено громадську ініціативу «Батьківський комітет», де Ольгу обрали головою.
− Ми активно відстоювали права маленьких пацієнтів, коли нашу поліклініку хотіли закрити під приводом ремонту. Пізніше я задумалася задумалася над інтернет-майданчиком, що згуртував би місцевих батьків.
− В інтернеті я знайшла можливість взяти участь у програмі «Hyperlocal community media-school». Цей проект передбачав навчання блогерів, активістів, які прагнуть створити власні незалежні гіперлокальні медіа у своїх громадах, та розвивати свої ком’юніті. Завдяки участі у ньому я змогла створити перше в нашому місті гіперлокальне ком’юніті-медіа «KidsSpace».
Гіперлокальне – бо має чітко визначену аудиторію, як територіально, так і тематично. Цей ресурс саме для черкаських батьків. Чому ком’юніті-медіа? Бо самі члени ком’юніті можуть продукувати контент сайту, тобто бути авторами, піднімати проблеми, які нас стосуються. Дуже приємним стало те, що тренери і ментори школи повірили у проекти серед яких був і мій. Так я отримала грошову мотивацію, яка надала можливості придбати зручний для роботи смартфон.
Після цього була ще одна грантова програма − «Eastbook MediaSchool». Вона передбачала 2 п’ятиденні тренінги в Києві, та три дні у Польщі. Учасники проекту отримали змогу ознайомитися з роботою польських ЗМІ, а в результаті поїздки написати мультимедійний матеріал для своїх сайтів. Я писала статтю про черкаських хоумскулерів. Моїми героями стали троє маленьких черкащан, які здобували знання, не відвідуючи загальноосвітню школу.
Після виходу цієї статті на польському сайті «Eastbook», ми з черкаськими батьками вирішили, що тему альтернативної освіти треба розвивати у Черкасах.
Так, «KidsSpase» став майданчиком для тем, про які ще ніхто не говорив.
21 січня у Черкасах відбулася унікальна подія. Зустріч батьків черкаських хоумскулерів з усіма, хто цікавиться цією темою. Організаторами цієї зустрічі став «KidsSpace» за підтримки спільноти активних жінок «Мами Черкас».
− На зустрічі було близько 50 учасників, 7 спікерів, юристи, психологи, тренери, коучі. Люди, що прийшли були такі щасливі від можливості побачити познайомитися, зрозуміти, що вони такі не одні. Піднімали теми мотивації дитини до навчання, страхів батьків, юридичних аспектів альтернативної освіти, організації часу при домашньому навчанні та соціалізації дитини. Розмова вийшла досить цікавою, люди ще довго спілкувалися після завершення заходу.
Вирішили – що ця зустріч стане початком для подібних обговорень в Че.
Моя мрія – піднімати на «KidsSpace» окрім інших, теми та проблеми, які замовчуються у Черкасах, але є дуже актуальними для спільноти черкаських батьків. Тому запрошую до авторства та співпраці.

Школа – це не головне

Троє школярів Ольги Рачек ходять до різних шкіл. Так склалось через переїзди сім’ї, бажання обрати для дітей сильнішу навчальну базу, кращих вчителів чи профіль, який підходив би саме їм. Але з третьою дитиною Ольга зрозуміла, що школа – це не головне. Велике значення має мотивація дитини до навчання, сприйняття нею вчителя та те, скільки дитині приділяють часу у сім’ї.
− Над нашим старшим сином ніколи не було контролю щодо оцінок. Але він виріс не лише відповідальним, а навіть у деякому сенсі трудоголіком. Батько навчив дітей грати у шахи. Старші – призери чисельних міських та обласних змагань. Вероніка стала чемпіонкою України 20015 року з бліц-шахів. У Черкасах колишній мер Одарич відкрив шаховий клуб, але наразі у нашому місті та й у країні загалом, окрім «спортивного азарту» мотивації дітям не дають. На змагання треба їхати власним коштом, у кращому випадку привезеш додому грамоту і кубок. Усі талановиті діти через це виїжджать за кордон. Хоча, я чула, що скоро шахи уведуть до шкільної програми.

Ірина Семенова